Юрій Дольд-Михайлик - У чорних лицарів

Проте не ці роздуми, а поява самої Марії-Агнеси остаточно змирила стару з молодою дружиною небожа. Важко було впізнати в ній колишнє дике, гордовите і запальне дівча. Навіть зовні Марія змінилася. Розквітла, випещена, по-європейському прибрана, стримана в рухах, вона могла стати окрасою першої-ліпшої мадрідської вітальні.

Під час зустрічі жодною згадкою про минуле не прохопилися обидві жінки.

- Вітаю тебе у твоїй новій господі, Агнесо! - невимушено сказала донья Ірене.- Сподіваюсь, вона буде для тебе щасливою.

- О, ось моє щастя! -Сміючись, Агнеса простягнула старій жінці білопінний мережаний згорток.- Неспокійне щастя, так що його вистачить нам на двох.

Ніби на підтвердження цих слів, із згортка долинув заливчастий плач.

- Вона ще хвора? - сполошилася донья Ірене.

- Просто набридло лежати сповитою. Зараз її розгорну.

Обидві жінки схилилися над малям. Звільнена від пелюшок, дівчинка відразу заспокоїлась. Метляючи рожевими ручками і ніжками, вона загукала, немовби й собі хотіла привітатися. Серце доньї Ірене стислося від проймаючої ніжності.

- Та вона ж білявенька! - розчулено скрикнула стара.- Точнісінько, як Карлосова бабка, Тереза Менендос! Боже, яке волоссячко! Наче святі янголи ткали його з найяснішого світла!

І справді, найяснішим світлом стала Ірене Менендос для всіх мешканців вілли в Сан-Рафаель.

Круті злами у долі і та "школа", яку пройшла Марія у панотців в Італії, здавалося, зовсім пригасили всі її пристрасті. Тим яскравіше спалахнула нова - несамовита любов до народженого нею маленького створіннячка. Нею обумовлювалося, нею вимірювалося все: виникнення почуття приязні і вдячності до Карлоса, примирення з його тіткою, що так дбайливо упадала біля малої, пробудження справжньої глибокої релігійності. Бо хто ж, як не Ісус і пресвята мадонна, міг захистити її крихітку від усього лихого? Жодної меси не пропускала Агнеса (будемо віднині звати її так), благаючи небо подарувати її любій Ірене щасливу долю. Падре Антоніо, постійний Агнесин духівник, не міг нахвалитися своєю новою парафіянкою, її щедрими дарами, її відданістю святій католицькій церкві.

- Повірте мені, - говорив падре Ірене Менендос, - ця новонавернена католичка варта десятьох старих. Як і в кожного неофіта, душа її палає вогнем віри, здатним запалювати й інших. Ви тільки погляньте, як змінився дон Карлос...

З цим останнім твердженням не можна було не погодитись. Про минулі нахили дон Карлоса нагадували хіба що великі "мішки" під очима. Віддавши данину світським звичаям і зробивши необхідні візити, він міцно осів біля дружини і доньки, відмовившись навіть від особистого керування банківською конторою, де правили тепер його довірені. Так, віднині його час належатиме тільки Агнесі та Ірене. Адже дружина збивається з ніг, упадаючи біля малої, такої втішної, але такої кволої.

Здоров'я дочки, справді, дуже турбувало і батька і матір. Не те, щоб дівчинка часто хворіла, але зростала вона надто тендітною, часто заходилася безпричинним плачем, погано їла. Звичайний лікар, оглянь він Ірене, порекомендував би і звичайні засоби: не тушкати так дитину, більше тримати її на свіжому повітрі, годувати не тоді, коли заманеться запопадливим матері, батькові і тітці, а суворо по годинах. І дівчинка напевне б зміцніла. Та дон Карлос запросив до доньки наймоднішого в Мадріді педіатра-педолога, а той дотримувався правила: чим багатший пацієнт, тим складніший треба поставити діагноз.

Відтоді подружжя Менендос жило в постійній тривозі за Ірене. Виявлялося це по-різному. Агнеса ще старанніше постилася, ще більше коштів офірувала на різні "притулки", ще палкіше молилася. Карлос же з головою занурився у різні медичні довідники, журнали, підручники. Газет він тепер не читав, бо нічого його більше не цікавило. Навіть перемога Народного фронту на виборах шістнадцятого лютого 1936 року, а відтак і встановлення в країні революційної влади дон Менендоса скоріше здивували, ніж зацікавили. Адже його маєтностей, розкиданих у різних куточках Іспанії, поки що ніхто не чіпав, законної дружини в нього жодна влада відібрати не могла, донька, хоч і хворіла, а день у день підростала. Поручивши своїм довіреним частину капіталу, в разі чого, переказати в закордонні банки, Менендос і зовсім заспокоївся.

- Цей набрід, що виплив на поверхню, не здатний керувати країною, - заспокоював він дружину і тітку.- Буде навіть корисно, якщо іспанці в цьому переконаються. Повірте, мине місяць-другий, і все стане на свої місця.