Максим Кідрук - Подорож на Пуп Землі (Т. 2)

Лисянський походив із давнього козацького роду. Народився у родині священика у місті Ніжин, навчався в Морському кадетському копусі у Кронштадті. Протягом 1793-1800 стажувався в Англії. Брав участь у першій навколосвітній російській експедиції під загальним командування Івана Крузенштерна (1803-1806). Під час плавання командував шлюпом «Нева». У 1804 році ця експедиція причалювала до острова Пасхи.

У 1812-му Лисянський видав книгу «Мандрівка навколо світу…», де першим описав острови Гавайського архіпелагу. Книгу опублікував своїм коштом, оскільки вона була написана українським варіантом церковнослов'янської мови.

Зрештою, розпрощавшись із рейнджером, ми залишили сторожову халабуду Карлоса і піднялися в Оронґо.

Рано Кау є однією з найвищих точок на острові, здіймаючись майже на чотириста метрів над рівнем моря. Через це, щойно ми вступили в церемоніальне селище, нелюдський вітер напустився на нас, наче скажений сторожовий пес. Він шматував наш одяг, куйовдив волосся, забивав подих, напаковуючи солоними бризками рот і ніздрі.

За нашими спинами зяяла страхітлива кілометрова вирва вулкана. На її дні виблискувало в променях сонця затягнуте латками очерету неглибоке озеро. За кілька метрів попереду починалася круча, що прямовисно тягнулась аж до води. На неширокій смужці рівної землі затиснутій поміж двома прірвами, тулилося два ряди присадкуватих будиночків, складених з пласких каменів. Неподалік від острова з води стриміли Моту Іті та Моту Нуї, більше схожі на обліплені мушлями й водоростями крихітні поплавки, ніж на острови.

На протилежному кінці селища ми знайшли кілька велетенських каменів, вкритих різними петрогліфами. Серед малюнків переважали зображення людиноптахів: дивних істот з тулубом людини та головою птаха. Деякі з людиноптахів тримають в руках яйце.

Якби ви спитали мене, як я ставлюсь до Оронґо, петрогліфів та людиноптахів, я не зміг би дати однозначної відповіді. Звісно, це все доволі цікаво, але… якось кисло й примітивно. У порівнянні з десятиметровими статуями, розкиданими по всьому острові, кам’яні будиночки Оронґо та нехитрі зображення, надряпані на скелях, видавалися мені якимось недолугим жартом, історичним непорозумінням.

На відміну від мене, Ян дуже швидко, ще до того як ми вступили в Оронґо, сформував свою думку про культ тангата-ману. Він його просто ненавидів.

На початку книги я згадував про те, що мій товариш колись жив у Росії, завдяки чому він трохи знається на російській історії і може непогано лопотіти російською. Щобільше: коли його щось дуже розізлить, Ян завше переходить на російську, справедливо вважаючи, що ні чеська, ні шведська, ні навіть англійська не можуть вповні передати імпульсивного й справедливого обурення. Так ось, начитавшись у бібліотеці всіляких статей про історію Рапа Нуї, чех, хильнувши якогось вечора забагато пива, провів у голові аналогію між боротьбою «довговухих» з «коротковухими» та Жовтневою революцією в Радянському Союзі. Порівняння було, зрозуміло, не на користь острова Пасхи.

- Чьортава птіца-пралєтарій! - голосно лаявся мій товариш, вештаючись мов приблуда посеред Оронґо, з непередаваними зневагою та презирством зазираючи у невисокі входи будиночків. - Гнусниє бунтавщікі, унічтожбть такую цивілізацию! Тут еті, как іх? Пєрєд німі билі еті… длінно… длінно…

- Длинноухие, - підказую я.

- Да-да, імєнно! Длінноухіє! - продовжує Ян. - Оні строіть моаі, многа работать, трудіцца, дєлать большой-большой культура! Ставіть такіє вєлічя… е-е-е… вєлічя…

- Величественные?

- Да-да, вєлічяствєнниє статуі! А потом прішлі еті грязниє рабочіє і началі всьо ломать, началі всьо рушить! А потом прідумалі сєбє какую-то глупую птіцу, чтоби моліцца. Ти мнє скажи, кому нужни еті пєтрогліфи? - бідкався мій товариш, обурливо тицяючи пальцем на зображення людиноптаха на камені. - Ето же совсєм нєінтєрєсно! Пригать со скали і пливут за яйцом! А? Дуракі! Лучше би взялі і попробовалі моаі построіть!

Я тихенько підсміювався, тиняючись слідом за товаришем. Щоправда, Яна на довго не вистачило.

- Всьо, я ухожу, - заявив він, - мнє здесь больше нєітєрєсно!

В принципі, я теж не мав великого бажання лишатися на вершині вулкана, де від сильного вітру вже починали сльозитися очі. Зробивши наостанок кілька знімків, ми почали сходити вниз.

Спускаючись, Ян напоровся на якусь брилу, сховану під густим трав’яним килимом. Розгорнувши траву, чех узрів широкий плоский камінь, на якому красувався… ще один петрогліф із зображенням людиноптаха.