Гнат Хоткевич - Авірон. Довбуш. Оповідання

Але Олекса не буде брати кого з краю. Він хоче підібрати особливих. Щоб були сильні, а головне — щоб не дивилися на опришківство, як на розбишацтво. Бо як там не говори, а з усіх оповідань про опришків було ясно, що мало хто задався вищою метою та по тій меті й розподіляв свої вчинки; решта ж таки були охочі до грошей, до веселого й буйного життя, файної вбері й блискучого оружжя.

Ото і все. Красно вивберитиси, напитиси добре, почудуватиси серед людей, щоб усі завидували, щоб заглядалися дівчата, а молодиці у плай віходили…

А Олексі того не треба. Йому треба таких хлопців, аби й у них так горіла душа, як у Олекси. Треба, щоб і вони знали, як там, на далекій Україні, розправляються з панами їх брати гайдамаки; щоб не чужими були імена Верлана, Медведя, Гриви; щоб знали, хто то був Хмельницький і що він зробив для України. Я приведу їх, своїх легінів, до єгомостя, нехай і їм розкаже, як мені, щоб вони знали, куди й навіщо йдуть, щоб не кидалися у вир боротьби з закритими очима, а йшли свідомо, твердо. Тоді тільки поведемо за собою людей, люди нам повірять, візьмуть за зразок і підуть нашим слідом.

А для того треба приготуватися. Треба довго і солідно підбирати дружину, намітити план і круг діяльності, роботу першої черги і другої черги. Треба заготувати зброю, припаси, місця для сховку. Щодо цього, то…

Олекса усміхнувся. Він знає такі ізвори, такі дебри і печери, про які ніхто й поняття не має… Гуцул, природний гуцул-чорногорець не знайде туди стежки, а не то поліція чи яке там восько.

Але то все треба виготовити, наладнати. Взагалі роботи багато. Зрештою й час є. В такім ділі спішити не треба. А тим часом отець Кралевич нав'яже зв'язки з Україною, дасть туди знати, що держіться, мовляв, хлопці, бо й у нас уже щось зачинається. Іде вам, браття, допомога з високої Чорногори, від братів гуцулів — опришків. Бийте ви там, а ми тут — десь зійдемося на середині.

І ріс Олекса при тих думках. Брала його нетерплячка. Скоріше би все ж перейти цей підготовчий організаційний період та взятися до справжнього діла. Але чоловік гадає одно, а життя приносить йому в дар несподіванки. Так трапилося і тут.

Пан Кшивокольський ніколи не випускав Олекси Довбуша з поля зору. Це не була одкрита війна — це була партизанщина. З вилазками, засідками, несподіваними випадами в тилу. Вже сто разів робив Олексі всякого роду прикрості, сто разів надуживав, хоч і злегка, правда, своєї влади, але все не вважав іще себе помщеним досить, все рахувалася якась заборгованість. Тому ловив кожну нагоду, аби дошкулити ненависному хлопові, не пропускав нічого. І ось побачив можливість зробити велику пакість — і що вже зовсім добре — самому зостатися на боці.

Знайшов собі пан ловчий нового економа, якогось пана Болсуновського. Молодий чоловік, він приїхав недавно, в області економіки ще цілком не встиг себе виявити, зате виразно й одразу виявив себе як любитель прекрасного полу. Ще не розглянувся добре на селі, ще не знав, хто, де і що, а вже міг розпочати рахунок своїх побід одразу з досить поважної цифри, яку невпинно й замалим не щоденно збільшував. Правда, це не було вже так трудно. Не ходив сам, не вишукував, не полював, а просто зганяв дівчат і молодиць на двірську роботу, робив побіжний вибір і велів одній іти до покоїв ніби мазати, чи в печі палити, чи ще там що — та й авс.

І от пан ловчий курський надумав використати малу обізнаність нового економа з людьми й стосунками та натравити його на Довбуша. Не на Олексу персонально, а на його жінку. Мисль подобалася. Відкладати було не треба, бо кожного дня пана Болсуновського могли просвітити, що таке Довбущук Олекса, і тому раз по обіді пан ловчий курський розпочав:

— Пане Болсуносю! Буде з пана хлоп до дівчат, я бачу. Коби такий і до роботи, то кращого би й не треба.

Пан Болсуновський посміхнувся, підкручуючи свої шовкові, тонкі вуса.

— Але дивно мені, що пан вибирає чи, властиво, зовсім не вибирає собі кращих яких об'єктів для своїх… пригод. Я би на панськім місці — ого! Я би не годувався січкою й половою, а самими ягодами.

— Може, пан знає які «ягоди» та мені закомунікує?

— І овшім. От тут єсть одна молодиця…

— Як ся називає? Завтра ж буде моя.

— Її чоловік називається Довбущук Олекса. Зрештою, не маю наміру ставати на куплєрку — то ж досить. Краще скажіть, як наші сіна цього року.