Микола Трублаїні - Оповідання про Далеку Північ

— Добре, — сказав Бойчук. — Залишається питання про те, чи брати з собою радиста. Я проти тому, що сам можу бути за радиста. А зайва людина — зайвий вантаж, бо харчів же треба брати… одяг, зброю. Для дирижабля важко, і нам не дуже зручно.

— Правильно, правильно! — підтримали його товариші. — Ми теж проти.

І всі троє пішли до кімнати, що тимчасово правила Бойчукові за кабінет.

У себе на столі штурман знайшов три листи. По штампах на конвертах він розібрав, що один лист був з Якутії, другий — з Чукотського краю, а третій — з України.

— Цікаво, хто це тобі пише з різних кінців Радянського Союзу? — спитав Крига.

— О, я одержую тепер дуже багато листів, — відповів штурман, — і більшість з проханням взяти з собою на полюс. Навіть одна бабуся вісімдесяти років прислала листа, в якому запевняє, що вона все життя мріяла побувати на полюсі. Бабуся просить, щоб ми взяли її з собою, вона там куховаритиме та прибиратиме…

— Що прибиратиме, — засміявся Крига. — Крижані поля?

— Ану, прочитай ці листи, — запропонував Офіура, — може, щось цікаве.

— Навряд, щоб цікаве. Скоріш смішне, — відповів Бойчук і розірвав перший конверт.

В конверті був лист такого змісту:

«Шановні товариші Бойчук, Офіура і Крига!

Дуже хочу поїхати з вами на полюс. Згоден на всі умови. Буду робити яку завгодно роботу. Мені п'ятнадцять років, але кажуть, що в Якутії немає кращого стрільця. Минулої зими я застрелив найлютішого вовка в Якутії. Це був триногий вовк, що знищив силу оленів. Ніхто не міг його знайти, але мені пощастило. На лижах можу йти десять днів підряд по сто кілометрів за день, а їстиму лише через день і на одинадцятий день втоми не відчуваю.

Я певен, що буду на полюсі, і тому найближчим часом виїжджаю до вас у Москву.

Оротук ».

— Впевнений хлопчисько, — крекнув Крига. — Ну, який він стрілець, ми ще побачимо. Триногих вовків, правда, не стріляють, а палками б» ють, бо коли в нього зосталось три ноги, то він уже здихає.

— Ну, що ж, проїздиться хлопець, — сказав штурман і взявся за другий лист.

Пробігши очима кілька рядків, він звернувся до зоолога:

— Тут про вас згадується, — і прочитав листа.

«Любий штурмане Бойчук!

Ви їдете на полюс. Як я заздрю Вам! Можу стати у пригоді як моторист. Мене знає зоолог Офіура. Разом із ним минулого року ми впіймали блакитного кита. Той кит живе й досі в своєму озері. Я разом з товаришами доглядаю його. Коли я довідався, що Ви збираєтесь зимувати на полюсі, то вирішив будь-що попасти теж туди. Кита тут доглядатимуть Анкауге, Тайо, Рінтетегін та Тваль. Найближчим часом я виїжджаю до Вас. Перекажіть привіт Офiурі.

Темар ».

— І цей їде? — аж скрикнув Крига.

— Я знаю цього хлопця, — сказав Офіура. — Йому років чотирнадцять. Це чудесний хлопчисько. Чукча. Коли б не він, ми ніколи не впіймали б того кита живим. Це, мабуть, вийшло б непогано.

— Та що ви! — рішуче заперечив Бойчук. — Не можна дітей в таку експедицію брати.

Прочитали третій лист.

«Привіт Вам, Андрію Бойчук!

Я певен, що це Ви той самий матрос Бойчук, що два роки тому плавав на шхуні «Лахтак». Пригадуєте той шалений шторм, коли загинув тралер «Рожева чайка»? Тієї ночі був вітер у 12 балів. Він мчав із швидкістю 150 кілометрів на годину. Величезні хвилі заливали шхуну. Шхуна обмерзла кригою, і під вагою тієї криги шхуна занурювалась у море. Ви взялись оббивати кригу. За Вашим прикладом пішли інші і так врятували шхуну.

Про все це я знаю, бо ту ніч слухав, як по радіо перегукувались пароплави та берегові станції. Я радист. Хоч мені лише ось має стукнути 14 років, проте як радист я зможу працювати на радіостанції «Північний полюс». Сподіваюсь, що Ви візьмете мене з собою. Найближчим часом виїжджаю до Вас.

Привіт мисливцеві Кризі! Про нього я теж чув по радіо.

Володимир Велетень ».

— Ввічливий хлопчисько! — зауважив Крига. Йому сподобалось, що той передав йому привіт.

Штурман Бойчук був вражений тим, що Володя написав про «Лахтак». Тож справді він працював там матросом і пригадує той шторм. Але взяти такого малого хлопця він не наважився.

Троє товаришів порадились і відповіли на всі три листи телеграмами одного змісту:

«На жаль, більше як трьох людей експедиція на полюс не може взяти. Тому виїжджати не треба.

Бойчук ».

Ці телеграми негайно було одіслано в Якутію — Оротукові, на Чукотську землю — Темарові і на Україну — Володі Велетню.