Петро Поплавський - Посланець

— Не дурій! — вибалушив очі той. — До наших недалеко! І там будемо стрибати!

— Сідай, кажу! Рахую до трьох!

Петерсон тремтячими руками перебрав важелі управління. Літак зробив розворот через ліве крило.

Шеєр подивився туди, де знаходився Лютке: той квапливо виймав касету з фотокамери літака.

Скориставшись цим, Петерсон переключив керування на автопілота і відстебнув ремені. Блискавичним рухом полоснув Шеєра ребром долоні по очах. Другим ударом збив його на приладову дошку, і гауптман важко осів, втративши свідомість. Карабін парашута зачепився за приладову дошку, і в кабіну рвучко випорснув білий шовк. Петерсон кинувся до непритомного Шеєра, щоб оволодіти пістолетом, але не встиг: Лютке вистрелив йому у спину.

— Костянтине Васильовичу! — заволав. — Товаришу капітан!

Відповіді не було.

Сорокін озирнувся на забитого Петерсона: по його парашуту гуляв вогонь…

Він діяв швидко і рішуче — знав: кожна секунда важить: Звільнив капітана від його розчахнутого парашута, одягнув на нього свій, прив'язав. до ременів і пасів фото-касети, заздалегідь вийняті з літака, фотоапарат і кінокамеру. Причепив фалу до скоби парашута і виштовхнув непритомного Калину з літака. Бачив: парашут розкрився.

Задихаючись в ядучому диму, він кинувся до парашута стрільця-радиста, але вже було пізно: палаючим смолоскипом упав літак на кручі, вибухнув, розкидаючи по схилах вогняні уламки…

… Хейніш навіснів, волаючи в трубку:

— Алло! Майор Готтфрід? Я Хейніш! До мене дійшла жахлива вістина… Це правда?

Голос майора бринів глухо:

— Окрім фоторозвідника, на базу не повернувся один «месер». Загинув Зігфрід Гюде…

— Я вас питаю про Адольфа Шеєра! Він живий?

— Хтось вистрибнув. Один із чотирьох, що були на борту…

— Хто це був?

— Невідомо, але це не має значення.

— Що ви мелете?

— Його розстріляли росіяни в повітрі. Приземлився труп…

— Ну, майоре, я вам не заздрю…

— Я теж дуже шкодую…

— Ви ще дужче пошкодуєте!

— Не думаю, — спокійно відповів Готтфрід.

— Ви наївна людина, майоре, — засичав Хейніш. — Гадаєте, матимете справу зі мною? Та вас за Шеєра розпинатимуть у самому Берліні! Утямили?

— А мені що? Я виконував наказ.

— Який ще наказ?

— Рейхсміністра пропаганди і ОКВ! Я не погоджувався на виліт, то Шеєр наполіг і вручив мені свій офіційний припис.

— То він у вас?

— Ще б пак! Я собі не ворог…

— Це міняє справу, майоре… Де його машина?

— Тут, під охороною.

— Добре! Зараз я пришлю до вас Віллі Майєра. Матимете справу тільки з ним. Зрозуміли?

— Ясно, пане оберштурмбанфюрер. Тільки Майєр, і більше ніхто!

— Ви мене правильно зрозуміли, майоре…

Оберштурмбанфюрер звівся і сам відчинив двері до приймальні.

— Віллі! — погукав. — Негайно їдьте на аеродром і приженіть машину Шеєра. Огляньте її ретельно! До канцелярії Геббельса приготуйте шифрограму приблизно такого змісту: «Спеціальний військовий кореспондент, гауптман Адольф Шеєр загинув під час аерозйомок у районі Владикавказа. Літак, на якому знаходився Шеєр, у нерівному бою був підбитий, внаслідок чого спалахнув і вибухнув у горах». Побалакайте з льотчиком, що був у бою, дізнайтеся про подробиці і складіть докладний звіт. І щоб відповідно! Як про героя!

— Слухаюсь, пане оберштурмбанфюрер!

Увечері фрейлейн Бергер, засмучена і враз змарніла, тихо спитала Майєра, дивлячись кудись убік:

— Віллі, скажіть правду… Він…

Майєр поквапився відповісти. Хоч не наважився сказати прямо — «загинув», але й не лишив надії:

— Літак розбився у горах. Втішних вістин нема…

Цієї миті Крістіні здалося, що в ній ворухнулося життя…

Першого дня, — а може, і другого, і третього? — у свідомості спливав один-єдиний спогад.

… Усе бовваніло, мов у тумані, і лише. звуки мозок сприймав чітко. Чув голоси, потім бачив бійців і спочатку не тямив, що говорять про нього:

— Диви, офіцер…

— Може, мертвий?

— Де мертвий? Баньками блимає…

— Ану, подивимось, що у нього в цій коробці?

І тут жах охопив Калину: засвітять плівку! Страшним зусиллям зібрав волю і всю її вклав у пекучий хрип:

— Не чіпайте!

— Ого, забалакав російською мовою!

— Повідомте в особливий відділ… Підполковнику Іриніну…

— Що робити, й самі знаємо…

Перед ним виріс сержант з автоматом.

— Негайно!.. Повторюю: Іриніну!..

Сержант повернувся до бійця: