Теодор Мюґґе - Капітан піратів Поль Джонс

З цими словами Сортон кинувся на Девіда і схопив його за барки.

— Чого вам треба? — спокійно промовив той. — Чи не збожеволіли ви часом? Що я маю спільного з отим англійським військовим кораблем, про який ви розповідали? Якщо навіть ви й вважаєте мене за капітана згаданого корабля, то чи ж можна припустити, ніби я збираюся тут когось пограбувати чи вбити? Ми ж не в Америці.

— Не чіпайте його, — вигукнув Блеверпул, звертаючись до Сортона. — Це вже занадто. Ви верзете дурниці! Зроду-віку в Кумберленді не було грабіжників.

— А якщо він і справді пірат? — запитав Ральф, міцно тримаючи Девіда своїми могутніми руками.

— Хіба цей юнак схожий на пірата? — відповів Блеверпул. — Відпустіть його, а то ще ненароком задушите.

— Ні, тримайте його міцніш, — втрутився переляканий Вілбі. — Сьогодні пополудні по Уайтхейвену рознеслася чутка, ніби якийсь невідомий корабель затримав рибальський баркас. Не знаю, чи правда це. Дехто навіть сміється з цього поголосу. Бо ж хто зважиться чинити розбій у наших водах? Але що жодного англійського військового корабля немає зараз на всьому узбережжі, крім двадцятичотиригарматного фрегата його королівської величності — «Селезня», який об'якорився на уайтхейвенському рейді, я напевно знаю, мені говорив про це сам капітан Пленкетт. Якщо цей парубійко справді моряк, а Ральф Сортон таки бачив великий парусник, з якого висадилася на берег команда, якщо навколо будинку вештається всякий набрід, то можливо, що й цей ваш гість — якийсь писар чи інтендант з піратського корабля. Правда, я не вірю ніяким теревеням про піратів, бо вже одна їх поява тут була б нечуваним зухвальством, за яке вони вже завтра гойдалися б на шибениці. Я член тутешнього магістрату і вимагаю від вас, добродію, щоб ви сказали нам всю правду, — чванькувато звернувся Вілбі до молодого моряка. — Що вам відомо про цю банду і яке відношення ви маєте до неї?

— Насамперед, — промовив Девід, поглядаючи на Ральфа, — прийміть руки, бо це вже починає мені набридати та й боляче стає. — В його погляді й голосі відчувалася така владність, що пальці Сортона мимоволі розтулилися. — Щождо вас, пане Вілбі, то скажу вам правду. Я справді з того військового корабля, що став сьогодні увечері на уайтхейвенському рейді, і прибув сюди разом з командою, про яку розповів молодий чоловік. Проходячи повз цей дім, я випадково побачив крізь вікно сцену, яка зацікавила мене, і завітав сюди, як бачите, мене тут дуже приязно зустріли.

— Яку посаду ви займаєте на кораблі? — якомога зневажливіше запитав Вілбі.

Я не зобов'язаний відчитуватися перед вами.

Як зветься корабель?

— «Мисливець». Це двадцятигарматне судно.

— Щось я не чув досі цієї назви.

— Нічого дивного, промовив Девід. — Це ж не англійський корабель.

— Не англійський! — аж сіпнувся Вілбі. — Кому ж він належить?

— Сполученим Штатам Америки, — невимушено кинув Девід.

Уайтхейвенському купцеві раптом забракло слів. Він мовчки підвівся. На обличчі його відбилися переляк і невіра. Вілбі пильно дивився на чужинця, намагаючись зрозуміти, чи не жартує він часом. Вілбі ладен був уже розгніватися за такий недоречний жарт, але раптом йому спало на думку, що все це може бути правдою, і серце в нього стиснулося від переляку. Недарма ж він відчував якийсь дивний острах перед цим юнаком, майже підлітком.

— Американець! Пірат! — тільки й вимовив нарешті він. — Чи знаєте ви, добродію, що поширювати такі чутки є вже злочин і що зі мною жарти погані?

— А я й не жартую, — відповів Девід, підводячись з крісла і кидаючи сигару. — Повторюю: «Мисливець» з'явився в цих водах для того, щоб помститися за всі вбивства і знущання, яких ми зазнали від англійців. Невже ви, панове, зробивши нам безліч небажаних візитів, не визнаєте за нами право хоч один раз відвідати вас? Скажіть-но, пане Вілбі, хіба ж це справедливо?

Купець зібрав усю свою мужність, на яку він тільки був здатний, і, заїкаючись, пробелькотів:

— Якщо це правда, що ви заколотник, то… то я… заарештую вас.

— Так, це правда, — вигукнув Девід, — як і правда те, що завтра з першим промінням сонця Уайтхейвен з усіма його кораблями буде охоплений полум'ям.

— Душогуб! — заверещав купець диким голосом, згадавши власні кораблі, будинок, гроші. — Сортон, допоможіть мені заарештувати його!

— Ви збожеволіли, — спокійно відповів Девід. — Цей будинок оточений матросами з «Мисливця». Всякий, хто наважиться затримати мене, швидко переконається, що зробити це не так-то вже й легко.