Теодор Мюґґе - Капітан піратів Поль Джонс

Потім моряк підійшов до вікна, відчинив його і наказав.

— Увійдіть, Девід!

В ту ж мить у кімнату ввалився велетенський на зріст боцман. Це його хиже, волосате обличчя бачила Моллі крізь вікно. Боцман виструнчився перед капітаном.

— Приставити цих людей на борт «Мисливця», — наказав Джонс. — Жоден волосок не повинен упасти з їхньої голови. Розмістіть їх у моїй каюті, і хай вони лишаться там, аж поки я не прийду.

— Забрати всіх, капітане? — запитав Девід.

— Усіх, крім цього пана, — відповів Джонс, вказуючи на купця, що аж тремтів з переляку. — Він покаже нам шлях через Уайтхейвен до фортів.

— Тоді ходімо! — наказав Девід.

Мері, яка досі трималася цілком спокійно, раптом вигукнула:

— О Поль Джонс, так ось чого варта твоя вдячність!

— Поль Джонс, — підхопив і собі Блеверпул, — чим ми завинили перед тобою, що ти примушуєш нас лишити безпечну оселю і йти на корабель, де ми можемо загинути?

Джонс узяв Моллі за руку і стиха промовив:

— Заспокойся, Моллі, хіба ти не знаєш свого друга? Я бажаю тобі щастя. Звірся на мене, і господь благословить тебе.

Не сказавши більше жодного слова, він одчинив сінешні двері, і незабаром до кімнати вдерлася ціла зграя матросів. Від цього видовиська Блеверпул остаточно втратив мужність. З пістолетами за поясами, з сокирами і абордажними крюками в руках, матроси справляли враження дикої банди. Вигляд декого з них свідчив, що їм уже давно час бути на шибениці. Команда являла собою дивну суміш усіх націй. Це були люди, яких закон примусив покинути батьківщину. Були серед них і такі, що вешталися по світу, шукаючи задоволення своїх пристрастей. Не маючи іншого виходу, вони згуртувалися під прапором свободи і билися за неї з незламною хоробрістю, хоч і керувалися при цьому здебільшого почуттями пожадливості й помсти. Так і йшли вони за Полем Джонсом, поділяючи з ним його щастя й славу.

Побачивши ножі та сокири, Моллі скрикнула і впала непритомна на руки своєї матері. Блеверпул пригорнув обох до себе, а Ральф Сортон, стиснувши кулаки, став поперед них. Щождо Вілбі, то він зблід, неначе мрець, і впав у крісло, благаючи пощади.

— Хто з них потрібен капітанові? — запитав матрос із срібною люлькою в зубах…

— Он він лежить у кріслі, обербоцмане, — відповів Девід. Він одним рухом поставив на ноги купця, що жалібно скиглив, і штовхнув його до решти матросів, які випхнули його з будинку.

— А зараз, — наказав Девід, — ходімо. І годі скавучати.

— Друже, — благально вигукнув Блеверпул, — чи не можна нам лишитися тут? Чи не розчулять ваше серце п'ятдесят, ні, сто соверенів [3] Англійська золота монета. , сотня дзвінких золотих монет?

Непохитний Девід погрозливо стиснув кулаки, а його обвітрене обличчя стало ще потворнішим.

— Коли б не розпорядження капітана про вашу цілковиту недоторканність, то ви давно б уже дістали по заслузі за ці слова, — гримнув Девід. — Не огинайтеся, ви ще не знаєте, що таке наказ Джонса! Замикайте, чоловіче, двері і йдіть, куди наказано. На «Мисливці» вам буде краще, ніж цій тісній, продимленій халупі.

Блеверпул зрозумів, що доведеться таки підкоритися. Він замкнув усі двері, і заарештована сім'я, супроводжувана чотирма озброєними здорованями, тяжко зітхаючи, рушила за Девідом.

— А ти, хлопче, — звернувся Девід до Ральфа, схопивши його за барки, коли Сортон спробував пручатися. — Якщо хочеш зостатися живим, то слухайся.

— Коли б не ця бідолашна сім'я і якби зі мною були тут хоч троє моїх друзів, ви побачили б, як в Англії поводяться з розбійниками, — пробуркотів Ральф.

— Ну й дурні ви люди, — спокійно зауважив Девід. — Чванитесь і брешете навіть тоді, коли смерть бере вас за горлянку. Хай буде проклята ваша Англія! Скажи ще слово, і воно буде останнім.

— О Сортон, замовкніть хоч заради мене, — тихо промовила Моллі.

— Над нами десниця божа, — пробурмотів Блеверпул. — Що буде, то й буде. Хоч Поль Джонс і став негідником, він не вб'є старого друга свого батька.

Швидко наблизившись до скелястого узбережжя, група людей спустилася до моря. Навколо панувала темрява, дув пронизливий вітер, здіймаючи на морі велетенські хвилі, які здавалися ще більшими при тьмяному світлі місяця. У бухті, оточеній скелями, море було спокійніше. У темряві можна було помітити контури трищоглового корабля, що гордовито погойдувався на хвилях. На борту його горів самотній вогник. Пройшовши вкритий морською піною кам'янистий берег, полонені, супроводжувані обербоцманом, наблизилися до скелястого виступу, з-за якого їм назустріч вийшли двоє невідомих. Один з них тихо свиснув. Девід відповів. Тоді пірати зійшлися докупи, пошепки про щось розмовляючи між собою. Раптом штурман схопив Моллі, неначе дитину, на руки, інший матрос зробив те ж саме з Мері. Обидві жінки скрикнули з переляку.