Теодор Мюґґе - Капітан піратів Поль Джонс

— Згляньтеся, — благала Мері. — За віщо ви хочете вбити нас?

— Дурне створіння, — пробурмотів Девід. — Кому потрібна ваша смерть? Ми хочемо посадовити вас у човен. Він стоїть отам за скелею. Жінок ми перенесемо, а інші дістануться до нього самі по воді.

Незабаром швидкий човен помчав їх усіх до корабля.

Поль Джонс у супроводі тремтячого Вілбі прямував до Уайтхейвена. Був пізній час, жителі спокійно спали, і гадки не маючи про небезпеку, що загрожувала місту з того часу, як в ньому з'явився хоробрий пірат. Матросів з «Мисливця» ніде не було видно: під проводом свого товариша, який добре знав місцевість, вони підкралися до розташованих у гавані фортів, маючи на меті дочекатися у безпечній схованці свого ватажка. Поль Джонс, взявши під руку купця, неначе приятеля, то мугикав собі під ніс якусь пісеньку, то розповідав Вілбі про своє дитинство. Він навіть пригадав вірш, який ще в юнацькі роки присвятив гарненькій Моллі.

— Як бачите, пане Вілбі, — говорив Джонс, — у мене вже в дитинстві виявився талант до романтики. Я часто сидів на березі моря і, з насолодою слухаючи ревіння розбурханої стихії, проводжав заздрісним поглядом кораблі, які з'являлися і зникали на обрії. В такі хвилини я мріяв про красень-корабель, з бійниць якого грізно виглядають гармати. Я уявляв себе капітаном, що в розпалі бою, під зливою куль спокійно віддає накази і, показуючи приклад своїм матросам, першим із зброєю в руках кидається на палубу ворожого корабля, знищуючи все на своєму шляху. На мені була благенька куртка, але я забував про це. Розпалена фантазія робила мене героєм і поетом. Моллі перетворювалася на принцесу, яку я визволяв з неволі, на голові в милої чарівної дівчинки сяяла. корона. Безліч разів я присягався, що Моллі стане моєю дружиною, навіть коли б мені довелося перемогти усіх велетнів і злих карликів. І ось я повернувся сюди. Якийсь дивовижний збіг обставин звів мене з Блеверпулом — я не сподівався зустріти його тут, бо думав, що він і досі живе в Шотландії. Проходячи повз будинок Блеверпула, я випадково помітив у вікні дівчину в сльозах і пізнав Моллі. Потім я довідався, що її примушують вийти заміж за немилого.

— Боже мій, капітане, — промовив квапливо Вілбі, — коли ваш гнів проти мене викликаний цією причиною, то я готовий усно і письмово засвідчити, що відмовляюсь од Моллі.

— Ні, справа не в тому, — відказав, сміючись, Джонс. — Хоч не можу утриматися, щоб не назвати вас безсоромною людиною. Адже Моллі — уособлення молодості й краси. Ви ж, безперечно, поважна, але вже не молода людина, щождо вашої вроди, то про це годі й казати. Крім того, Моллі — проста дівчина, яка не дістала міського виховання. Що ж скажуть про неї випещені уайтхейвенські дами? Правда, вона напрочуд гарна, личко у неї, мов троянда. Та хіба це може бути вирішальним для купця?

— Блеверпул — досить заможна людина, — наче виправдовуючись, сказав Вілбі.

— Так ось воно що, — сміючись, зауважив Джонс. — Тепер я розумію: вас приваблює також і ця обставина. Ви розумний чоловік, пане Вілбі, але в даному випадку ваші розрахунки виявилися хибними. У всякому разі, ви не можете одружитися з Моллі. По-перше, мої претензії більш давні, ніж ваші, по-друге, я беру до уваги, що ви зрікаєтесь дівчини.

— Я не хочу більше бачити її, — простогнав купець. — Але заради всього святого, скажіть, капітане, що ви хочете зробити зі мною?

— Тихше, любий Вілбі, — відповів республіканець. — Якщо ви будете поводитися розумно, даю вам слово — ми розпрощаємося як добрі друзі. А зараз ведіть мене у свій дім, щоб якнайшвидше уладнати нашу справу. Після цього ви супроводжуватимете мене деякий час, щоб трошки охолодити свою кров, а завтра вже будете вільні і зможете лаяти мене, скільки вам заманеться. Правда, такі люди, як ви, здатні швидше, ніж ваш нікчемний уряд, зрозуміти, що кожна скривджена людина, всякий поневолений народ має право відповідати на силу силою. Спаливши Уайтхейвен, я лише в незначній мірі віддячу Англії зате, що вона заподіяла нам.

Купець, тяжко зітхнувши, промовчав, а Поль Джонс говорив далі з ще більшим запалом:

— Ви — запеклий ворог свободи, а я в такій же мірі ненавиджу вас усіх, тому не будемо картати один одного. Кожен діє, як хоче і як може. Зараз, наприклад, ми з вами в однаковому становищі: ви один і я один. Уявіть собі, як нагородив би вас уайтхейвенський магістрат, коли б він мав змогу послати завтра в Лондон кур'єра з тріумфальним повідомленням: «Ми спіймали підлого розбійника Поля Джонса. Мерщій споруджуйте шибеницю для кривавого недолюдка!» А тимчасом я сподіваюся залишити вашу країну так само вільно й без боротьби, як і прибув до неї.