Василь Ардаматський - Операція-відповідь

— Зараз вони закінчать підготовку спорядження. Більше не буде ніяких занять. О шістнадцятій нуль-нуль прощальний обід. Потім — сон. Підйом — за годину до старту. Інструктаж штурмана по карті і виліт.

— Обід треба провести в невимушеній і навіть веселій обстановці. Буде вино і віскі. Я вже розпорядився.

— Дуже добре! Я теж думав про це. Ви на обід прийдете?

— Мабуть, ні. Нехай за столом будуть тільки росіяни. Російська мова. Російські звички. Я не хочу заважати.

— Можливо, ви маєте рацію.

До обіду Суботін не міг зайти в «Пролісок». Гарц весь час був на аеродромі. Перед самим обідом він повернувся з штабу в будиночок і побачив Суботіна, який сидів в оточенні курсантів на галявинці. Всі хотіли встати.

— Сидіть, сидіть! — Гарц жестом підізвав Суботіна. — Що у вас тут робиться?

Суботін посміхнувся.

— Намагаюсь надолужити те, що було пропущено з політики. І знаєте, що я вам скажу? Вони на диво добре розуміють суть своєї справи.

Гарц кивнув головою.

— Я приїду перед стартом.

Суботін повернувся до курсантів, щоб продовжити з ними дуже важливу розмову.

— Ну, то яке у вас питання, Ганецький, — сказав він, сідаючи в коло.

— Мене цікавить, коли все-таки треба приймати отруту?

Суботін відчув на собі допитливі погляди.

— Питання дуже важливе… — Суботін помовчав. — Тут головне — не виявляти в паніці безглуздого поспіху. Адже виправити таку помилку не можна… — Суботін посміхнувся. — Отже, треба намагатись її не зробити. Вдаватись до цього тільки тоді… — Суботін підкреслював кожне слово, — коли вже цілком ясно, що іншого виходу немає. Коли цілком ясно. Розумієте?

Курсанти дружно кивали головами, і в їхніх очах Суботін побачив щось схоже на радісне задоволення. А він тільки цього й добивався…

Обід вийшов невеселий. Навіть віскі не допомогло. Найбільше сп’янілий Ганецький несподівано запропонував заспівати радянських пісень. Почали з’ясовувати, яку пісню всі пам’ятають.

— Облиште! — суворо наказав Суботін. — Ще не вистачало, щоб на аеродромі почули радянські пісні!

Курсанти понуро мовчали або тихо перемовлялись про щось своє.

— Іване Івановичу, а ви давно звідти? — раптом спитав Ганецький.

Суботін посміхнувся.

— Вчасно… Ось так я відповім…

— Виконували там завдання? — не відставав Ганецький.

— Було і це…

— Як же ви повернулись… — Ганецький почервонів. — Ні, я хотів дізнатись: чи важко було повернутись?

— Не дуже легко, проте і не так важко.

Наступне питання було несподіваним.

— А вам не запропонували забезпечене життя в будь-якій країні світу?

— Моєму поточному рахунку ви можете позаздрити, — посміхаючись відповів Суботін. — Проте я вирішив не припиняти роботи, доки Росію не буде звільнено від комуністів.

Курсанти перезирнулись майже з відвертою недовірою.

Але от усі розійшлись по кімнатах. У будиночку стало тихо. Суботін, зачинившись у своїй кімнаті, написав коротеньке шифроване донесення і загорнув у нього вийняту з мікрофотокамери схожу на гудзик для білизни касету.

В «Проліску» в цей час було ще мало людей. Але гіркий п’яниця Ганс, звичайно, був уже тут; він сидів за столиком у темному кутку ресторанчика. Суботін сів за вільний столик в іншому кутку, попросив пива і газету. Хвилин через п’ятнадцять Ганс вийшов з свого кутка і, похитуючись, почав обходити столики, прохаючи почастувати його пивом. Від нього відмахувались. Так він підійшов до столика Суботіна.

— Гаразд, матимеш кухоль пива, — навмисне голосно сказав Суботін.

Ганс підсів до столика. Кельнерка принесла йому кухоль пива. Суботін продовжував читати газету. Ганс чіплявся до нього з безглуздими питаннями.

Суботін сердито відсунув газету.

— Ти просив пива? Одержав. Тож не заважай мені…

Суботін знову взяв газету. Там, де вона лежала, за сільницею лишився маленький паперовий згорточок.

— Пробачте… — покірно пробурмотів Ганс. — Посолю пиво і піду.

Ганс пішов…

Суботін полегшено зітхнув. Після цього він майже годину ще пив пиво і читав газету. А потім теж пішов.

Гарц приїхав перед самим стартом. Він потиснув руку кожному курсантові і побажав успіху. Почалась посадка в літаки. Сонце тільки-но зайшло. Повільно насувався літній вечір, його тишу розірвав гуркіт заведених моторів. Суботін здригнувся.

— Я бачу, ви хвилюєтесь? — спитав Гарц.

— Ще б пак! — Суботін помовчав. — Тепер починається мій екзамен.

— Так, ви праві: дуже серйозний екзамен. Погано, що всі вони виявились, м’яко кажучи, не дуже хоробрими. На аеродромі з них глузують.