Василь Ардаматський - Операція-відповідь

Повернувшись з Мюнхена, Суботін працював ще з більшим старанням, навіть з натхненням. Він наче забув, хто він насправді: курсанти його поважали і слухали його лекції уважно. Навчання він проводив цікаво, весело, вміло переконуючи курсантів в тому, що їм доведеться виконувати не таке вже складне доручення. Маючи добру підготовку і чудове спорядження, вони блискуче виконають завдання і повернуться з славою до забезпеченого життя.

Хауссон був задоволений Суботіним. З першого січня його призначили старшим інструктором школи. Якось Суботін почав розмову з Хауссоном про строки навчання. Несподівано майор розсердився.

— Сподіваюсь, ви не хочете поспішати і повторювати берлінський експеримент? Це у Вашінгтоні, сидячи на теплому місці, можна думати, що така справа робиться швидко. Але ж ми з вами знаємо…

— Я задав це питання тому, — ображено перебив його Суботін, — що мені в останній час почало здаватися, наче саме ви підганяєте всіх викладачів, а я вважаю це неправильним.

— «Вважаєте, вважаєте», — Хауссон злостився все більше. — Робота має провадитись під девізом: «Все, що можна зробити сьогодні, — зроби сьогодні». Нам поки що не присвоїли найменування академії. Всі академії містяться у Вашінгтоні, а не тут…

Суботін усе зрозумів: мабуть, на Хауссона натискало вище начальство і примушувало його поспішати. Він заперечує, але разом з тим хоче, щоб курсанти і викладачі працювали з максимальним навантаженням. На випадок ревізії це відведе од нього обвинувачення, що він зволікає.

Хоч Хауссон і не назвав точного строку підготовки курсантів, з усього можна було зрозуміти, що він розраховує навчати їх не менше року. Невже те головне, ради чого Суботін тут, доведеться чекати цілий рік? Лишилась тільки одна надія: начальство все-таки візьме гору над Хауссоном.

А тим часом Суботін намагався якнайближче зійтися з своїми курсантами, щоб краще знати, що являє собою кожен з цих майбутніх ворожих лазутчиків.

Він проводив бесіди, які називав індивідуальним інструктажем, то з одним, то з іншим курсантом.

Найнебезпечнішим, звичайно, був Гарасим Барков — геркулес з дівочим обличчям і очима вбивці. Він був страшний своєю спокійною готовністю до всього. Під час бесіди з Суботіним Барков розповідав про свою роботу в гестапо в одному з шахтарських містечок Донбасу.

— Хвацька була робота! — сказав він, похмуро блиснувши сірими очима. — Мені довелося двох комуністів штовхнути в стовбур шахти. Так вони… — Він замовк, потім посміхнувся і додав: — Сліди завжди треба закопувати якнайглибше…

Яких неймовірних зусиль коштувало Суботіну бути в цю хвилину тільки уважним слухачем!.. Найстрашнішим у Баркова була його цілковита, переконана безпринципність. Служив німцям, тепер служить американцям. Завтра він служитиме кому завгодно, тільки платили б і не заважали жити для свого задоволення.

Костянтин Ганецький — колишній харківський репортер. Він розповів Суботіну всю свою біографію. Насамперед Суботін підмітив, що про дитинство і юнацькі роки Ганецький розказував так, як говорять про щасливу пору свого життя. Розповідаючи, він задумливо посміхався своїм спогадам.

— Хотів стати письменником, — з сумом закінчив він і замовк. Потім, ніби спохватившись, що робить тактичну помилку в розмові з старшим інструктором, почав байдуже говорити про війну, про те, як він не встиг евакуюватися і фашисти забрали його в Німеччину, де він працював перекладачем у концтаборі. І що було з ним далі, аж до вступу в цю школу.

— Так, ви обрали цікаве діло… — спідлоба стежачи за Ганецьким, промовив Суботін. — Надзвичайно цікаве! От і напишіть книгу про своє життя, яке завершується таким захоплюючим епізодом.

— Чому завершується? — насторожився Ганецький. — Хіба я старий? — Він удавано посміхнувся, але очі занепокоєно дивились на Суботіна.

— Я бачу, ви не дуже кмітливий, містер, — засміявся Суботін. — Зараз ваша книга потрібна тільки в Радянському Союзі як повчання, так би мовити, для нащадків. Але, сподіваюсь, ви не розраховуєте там звернутися до видавництва із своїм рукописом. А тут таку книжку вам дозволять видати тільки тоді, коли ви підете на пенсію. Пора вже знати: розвідники, які діють, книжок про себе не пишуть.

— О-о, я це розумію, — полегшено зітхнув Ганецький.

Мабуть, тільки Ганецький справив на Суботіна враження людини, що, потрапивши в Радянський Союз, активно діяти як шпигун не зможе. Решта курсантів були небезпечні по-різному, але все-таки небезпечні. їх душі були скалічені всією атмосферою життя у ворожому світі.