Василь Ардаматський - Операція-відповідь

Суботін уважно слухав Хауссона і, коли той іноді зводив на нього очі, в знак згоди кивав головою: «Так, Хауссон ухопився за правильний ланцюг», — думав Суботін і вже розумів, як йому буде важко ухилитись від виконання вимог Хауссона; намагатися ж вводити курсантів в оману дуже небезпечно: те, що він скаже на лекціях, Хауссон завжди зможе перевірити.

— Чи згодні ви з цією моєю преамбулою щодо вашої роботи? — запитав, нарешті. Хауссон і, задоволений, відкинувся на спинку стільця, дивлячись прямо в очі Суботіну.

— Цілком, — вигукнув Суботін.

— Хочете щось доповнити?

Суботін безпорадно розвів руками і засміявся.

— Не в силах.

— Є, звичайно, ще один фактор — психологія… — Хауссон помовчав. На його суворому обличчі промайнула посмішка. — У Вашінгтоні дехто цю психологію оголосив наукою. Я ж дотримуюсь формули: розвідник і психологія — нонсенс. Розвідник — людина без нервів і без психології. Яка ваша думка?

— Як вам сказати… — Суботін зам’явся. — Справжній розвідник — так.

У цю мить Суботін думав про те, що у Вашінгтоні, мабуть, працюють люди мудріші за Хауссона, який не розуміє, що психологія переміщеного, закинутого як агента на батьківщину, — найсерйозніший, а іноді і вирішальний фактор…

На складання плану уроків Хауссон дав тиждень. Працювати довелося з ранку до вечора: Суботін вирішив подати Хауссону не тільки план, а й докладний конспект лекцій.

План і конспект було схвалено. Після цього Хауссон познайомив Суботіна з рештою викладачів школи. Для них Суботін теж був людиною без прізвища, все тим же Іваном Івановичем. Нарешті Хауссон відрекомендував Суботіна курсантам російського відділення. В тон же день розпочались заняття.

Ця зима здавалася Суботіну неймовірно довгою. Головне, він зовсім не знав, коли ж настане строк засилання агентів…

У плані операції враховувалися найрізноманітніші ситуації, в яких міг опинитися Суботін. Передбачалось і те, що з ним сталося тепер. Більше того, за планом, Суботін мав сам напроситися готувати агентуру для Росії. Так чи інакше, тепер план вимагав від нього сумлінно, не викликаючи найменшої підозри, працювати, а коли почнуть закидати агентів, попередити про це своїх.

Але була одна дуже серйозна обставина, яка непокоїла Суботіна. його життя і діяльність обмежувалися стінами школи. Зв’язкові від Ричагова не могли сюди проникнути. А що коли засилання агентів здійснюватиме не школа, а зовсім інша організація? Тоді все полетить шкереберть.

Як він міг передбачити і усунути цю небезпеку? Він вирішив: тільки з допомогою ще сумліннішої праці в школі. Треба міцно зв’язати себе з справою підготовки агентури, щоб начальство неминуче прийшло до висновку, що він має лишатися з своїми курсантами аж до моменту їх засилання.

У школі Суботін мав можливість читати газети. З усього було видно, що створення східнонімецької демократичної держави страшенно дратувало окупантів Західної Німеччини.

Особливу тривогу в них викликав настрій німців, які бачили, що на сході країни всенародним голосуванням обрано справжній демократичний уряд. А штучно створений окупантами західний, боннський уряд не користувався авторитетом серед населення. Ось чому все ширше розгорталася грязна війна проти демократичного життя у Східній Німеччині. Диверсії на заводах. Засилання провокаторів, які поширювали панічні чутки. Терористичні акти проти демократичних діячів. Посилення валютної війни. Наклепницькі вигадки про радянські плани поневолення Східної Німеччини.

Дізнаючись про все це, Суботін нервував ще більше. Іноді йому здавалось, що він зараз нічого не робить, а в перспективі може взагалі не виконати завдання. І ця мнима, на його думку ганебна, бездіяльність пригнічувала розвідника. Але поки що Суботін і далі додержувався попередньо наміченої тактики: з усіх сил старався добитися прихильності начальства.

Наприкінці листопада Хауссон уперше похвалив Суботіна за його роботу і запропонував йому — так би мовити для заохочення — поїхати на три дні в Мюнхен, як він висловився: «Розважитися з допомогою цивілізації».

В душі Суботін зрадів, але вголос байдуже сказав, що йому не дуже хочеться відриватися од роботи, яку він» так полюбив.

— Ви мужчина, — посміхнувся Хауссон, — і в Мюнхені знайдете чимало дублерів вашої Анни Лорх…

Суботін байдуже махнув рукою.

— Хай їм біс!..

У Мюнхені Суботін жив, звичайно, в готелі «Глорія» і щоранку купував у кіоску газети і журнали. За ці дні він обмінявся з Ричаговим цілою серією шифрованих повідомлень. Одержав він і коротку шифровку від полковника Сьоміна: «Ваші дії схвалено. Операція розгортається нормально».