Василь Ардаматський - Операція-відповідь

І ось на порозі з’явився «полковник Купер». Він повільно пройшов через кімнату і пильно глянув на Суботіна. За хвилину на столі у Хауссона задзвонив телефон. Майор послухав і сказав:

— Добре, зайдіть.

«Полковник Купер» повернувся, пройшов мимо Суботіна до стола Хауссона. Вони обмінялися кількома фразами, після чого майор запросив до стола Суботіна.

— Скажіть, капітане, ви особисто не знайомі з цим чоловіком? — запитав Хауссон, вказуючи на «Купера».

Суботін посміхнувся.

— Я не знаю, чи пам’ятає полковник Купер, а я добре пам’ятаю зустріч з ним.

— Де вона відбулася? — запитав Хауссон.

— У кафе біля Олімпійського стадіону. Ви пригадуєте? — звернувся Суботін до «Купера».

— Пригадую.

— Ви поводились надто обережно, — засміявся Суботін. — А от мені за зустріч з вами, хоч нічого у нас і не вийшло, здорово влетіло.

— Але ж ви були цивільним! І виглядали як справжній німець! — сказав «Купер».

— Я був би несосвітенним дурнем, якби займався спекуляцією у формі російського офіцера.

Обидва американці зареготали.

— Ви вільні, — сказав Хауссон «Куперу», і той пішов. — Ну, капітане, давайте розмовляти якнайвідвертіше. В мене до вас таке питання: чи знаєте ви лейтенанта Кованькова?

— Чув щось… — байдуже відповів Суботін. — Він з іншого відділу штабу. Я працював у відділі, що відає інженерними військами, а той лейтенант, якщо не помиляюсь, у відділі зв’язку з німецькою адміністрацією.

— Так, ви не помиляєтесь… — неуважно промовив Хауссон. — Скажіть, капітане, ви часом не знаєте, чи ввозять у Східну Німеччину з Росії хліб і продовольство?

— Це знають усі. Ввозять, і багато.

— А може, це тільки пропаганда?

— Ні. Про доставку продовольства, до речі, в газетах взагалі не пишуть.

— Он як! Значить, німці можуть цього і не знати?

— Так. Але хліб, масло, цукор є. А це певніше і смачніше за газетні повідомлення.

— Ну, а коли сказати населенню, що за хліб і масло з Німеччини вивозять всі її національні багатства?

— Безперечно, сказати можна, — посміхнувся Суботін, — тільки треба дуже хитро сказати.

Хауссон замислився, запитливо дивлячись на Суботіна. Майор починав довіряти офіцерові все більше. Шкода тільки, що він не Кованьков, який напевно знає багато, але мовчить. І раптом постала думка: а чи не доручити цьому офіцерові обробити Кованькова? Адже росіянин з росіянином швидше порозуміються.

— Так от щодо Кованькова, про якого я вас питав… Він поводиться дуже безглуздо — вперто мовчить. Чи не могли б ви вплинути на нього? Він, очевидно, більше поінформований, ніж ви, з питань, які цікавлять нас Його впертість нерозумна.

— Він утік сюди сам? — швидко спитав Суботін.

Хауссон посміхнувся.

— З нашою допомогою.

— А точніше? Це ж для мене важливо знати, перш ніж розмовляти з ним.

— Так, ми його взяли.

— Це гірше. — Суботін замислився, потім заговорив, ніби розмірковуючи вголос: — Тут уже зовсім інша психологія, інший стан. Для мене питання переходу на Захід було, так би мовити, підготовлене усім ходом останніх подій мого життя, а для нього це несподіванка. В нашому середовищі чимало фанатиків радянської ідеї, цього не можна забувати. Проте все-таки спробую…

Можна зрозуміти, як важко було Суботіну вдавати цілковитий спокій, адже йому в руки йшло те, заради чого провадилась уся ця рискована операція.

Суботін вимагав, щоб розмова відбувалася без свідків! Хауссон не заперечував, але сказав:

— Буде тільки один невидимий свідок — мікрофон.

— Це можна, — подумавши, згодився Суботін. — Коли відбудеться розмова?

— Спочатку я хотів би просити вас зробити коротку заяву для преси і радіо.

Суботін посміхнувся.

— Ви що ж, гадаєте, що в мене є шлях назад! Не хвилюйтесь, немає. — Він помовчав. — Заяву, безумовно, зроблю.

— Сьогодні ввечері зможете?

— Треба ж підготуватися.

— Я просив би вас тільки зачитати текст, який підготуємо ми. Питань до вас не буде.

— Можна ознайомитися з текстом?

— Звичайно, ось він… — Хауссон подав Суботіну аркуш паперу з досить коротким машинописним текстом.

Суботін почав читати. Про нього було тут лише кілька рядків на початку і в кінці. «Я втік з Радянської Армії виключно з особистих мотивів, які викладати немає потреби: вони стосуються тільки мене». Далі з заяві йшло несподіване. Суботіну пропонувалось перед представниками німецької громадськості засвідчити, що в Східному Берліні проводяться масові арешти німецьких патріотів — прихильників об’єднання Німеччини. Особливо переслідується стара німецька інтелігенція. Закінчувалась заява так: «Моя наречена — німецька дівчина-студентка. Тільки серед її близьких знайомих репресій зазнало відразу кілька чоловік. І немає нічого дивного, що у Західному Берліні я опинився разом із своєю нареченою».