Василь Ардаматський - Операція-відповідь

— Офіцер, який приніс записку, сказав, що в суботу в них відбудуться якісь партійні збори, на яких вирішиться доля мого друга.

Хауссон нервово відсунув і знову присунув до себе попільничку, що стояла на столі, взяв сигарету, потримав її і кинув назад у попільничку.

— Дозвольте задати вам останнє і знову нескромне запитання. У вас з цим офіцером відносини… досить серйозні?

Посельська почервоніла.

— Так.

— Пробачте, — поспішно сказав Хауссон, — але ми повинні знати й це.

Суботін прийшов у комендатуру опівночі. Розмовляючи з черговим офіцером, він помітно хвилювався, проте одразу зрозумів, що його тут чекали. Не встиг Суботін заповнити реєстраційну картку, як до комендатури прибув майор Хауссон.

Він зайшов у кімнату чергового офіцера, запитав, чи не дзвонили йому, і, мимохідь глянувши на Суботіна, вийшов.

Так, це був Хауссон. Суботін пізнав його.

Незабаром Суботіна повели в іншу кімнату. Тут Хауссон зустрів його біля дверей.

— Ви зробили правильно, капітане Скворцов. — Майор обняв його за плечі і повіз до крісла. — Сідайте. Я радий першим вітати вас під захистом законів, що стверджують справжню свободу людини.

— З ким маю честь розмовляти? — насторожено запитав Скворцов.

Хауссон засміявся.

— Не треба так офіціально, капітане! Скажімо так: я та людина, якій Анна Лорх вважала за можливе довірити деякі ваші таємниці — не всі, звичайно.

— Де вона? — швидко спитав Суботін.

Хауссон подивився на годинника і підморгнув:

— Зараз вона, мабуть, міцно спить у своєму готелі, де житимете й ви. Але ми чоловіки, і до того ж люди військові. Нам доведеться лягати трохи пізніше. Чи готові ви відповісти на кілька запитань?

— Будь ласка, — втомлено промовив Суботін.

— Чим скінчилися для вас партійні збори?

— Мене виключили з партії. Попереду — відправка на батьківщину.

— В чому вас звинувачували?.. Тільки, дуже прошу, якнайточніше.

— Кілька обвинувачень: дружба з німкенею Анною Лорх, нібито зв’язаною з якимись арештованими змовниками. Це головне. Потім спекуляція в Західній зоні…

— Це справді було? — швидко запитав Хауссон.

— Певною мірою так. — Суботін посміхнувся. — У мене, наприклад, накльовувалось солідне діло з вашим полковником, на прізвище Купер.

— Купер? — перепитав майор.

— Так…

Хауссон записав прізвище.

— Ну, і, звичайно, як завжди у нас буває в таких випадках, витягли на білий світ усе, що було і чого не було. І якусь п’янку з бійкою, і грубе поводження з підлеглими, і несумлінне ставлення до роботи. Але все це дурниця.

— Що значить «дурниця»? Невже обвинувачення безпідставні?

Суботін знизав плечима.

— У такій ситуації зробити з мухи слона — найпростіше.

Хауссон подумав і сказав:

— Поки що в мене все. Зараз вас одвезуть у готель, де ви житимете. Відпочивайте. А завтра повернемось до справ.

Наступного дня вранці Суботін у ресторані зустрівся з Посельською. Вони знали, що за ними стежать, поводилися так, як закохані після тривалої розшуки. За сніданком Суботін не зводив очей з Посельської.

— Що в тебе? — погладжуючи Наташину руку, тихо запитав він.

— Спочатку Хауссон удавав, що він зовсім байдужий до моєї появи, а наступного дня все пішло за нашим планом.

— Зі мною він уже теж розмовляв. Задав кілька питань. Думаю, тепер він намагається перевірити все, що тільки може перевірити.

Суботін не помилявся. Хауссон у цей час справді був зайнятий перевіркою. Насамперед — полковник Купер. Неважко догадатись, як зрадів Хауссон, встановивши, що серед американських військовослужбовців, які займалися в Берліні економічною розвідкою і валютною війною, справді є «полковник Купер». Це була умовна кличка капітана Джойса. Крім того, Хауссон одержав листа з радянської комендатури Берліна про втечу офіцера Скворцова. В ньому вимагали повернути перебіжчика, якого за вчинені службові злочини мали віддати до суду. А втім, цьому документу Хауссон вірив дуже мало, бо розумів, що такого листа комендатура могла спеціально виготовити для прикриття агента радянської розвідки. Більше того, коли б Хауссон мав тільки це підтвердження, він жодної хвилини не сумнівався б у тому, що Скворцова підіслано. Велику надію Хауссон покладав на перевірку з допомогою «полковника Купера».

Очну ставку Скворцова і Купера було влаштовано дуже хитро, так, щоб вени випадково не могли пізнати один одного.

Суботіна привели в кімнату, де було троє дверей: одні в коридор, а двоє — в сусідні кімнати, його посадовили на диван. Хауссон сидів за столом. Пославшись на те, що йому нібито треба закінчити якісь оправи, майор, не підводячи голови, щось писав. З сусідніх кімнат, через ту, де перебував Суботін, раз у раз проходили люди.