Василь Ардаматський - Операція-відповідь

Коли майорові натякнули, що він шукає своїх співвітчизників не там, де вони можуть бути, уповноважений Червоного Хреста одразу зник. Але фотографії майора знайшли собі місце в картотеці.

Незабаром було встановлено, що майор зовсім перестав цікавитися долею своїх співвітчизників і, сидячи в Західному Берліні, займався організацією шпигунства в радянських окупаційних військах. Одним з його постійних обов’язків стала також обробка перебіжчиків із Східної зони.

Ричагов вдивлявся у фотографію Хауссона. Сухорляве енергійне обличчя з такими глибокими очними ямами, що там, на їх дні, не можна було розгледіти очей. Ріденьке, ретельно пригладжене волосся. Майор знятий за столиком — очевидно, в кафе або ресторані. Ричагов перевернув фотографію і прочитав "Кафе «Оріон»". Напроти майора сидить невідома особа». Ричагов посміхнувся. На фотографи взагалі ніякої «особи» не було, тільки силует голови з великими вухами та одне перекошене плече, і все.

«Отже… Познайомимося ближче, пане майор. Де ви працювали раніше, до Німеччини?.. О! Виявляється, ви обнишпорили мало не весь світ…»

О десятій годині вечора Ричагов підвівся з-за столу, потягнувся, потер кулаками стомлені очі і зібрався додому.

Він ішов темними безлюдними вулицями. Берлін спав. На стінах будинків біліли плакати, що закликали німців будувати свою миролюбну, демократичну державу. Холодний вітер гнав по асфальту сухе листя… Раптом над Західною частиною Берліна шугнуло проміння прожекторів, з чорного неба на місто обрушився гул літаків. Ричагов посміхнувся: знайома картина — запрацював «повітряний міст»…

Ось і цей так званий «повітряний міст» теж був частиною політичної війни Заходу проти Сходу, Щоб дезорганізувати економіку Східної зони, західні окупаційні держави запровадили в себе власну валюту. В Берліні почали одночасно ходити два види грошей. Це викликало страшенну плутанину в цінах, вигідну спекулянтам. А коли радянські окупаційні власті, щоб припинити цю економічну диверсію, ввели деякі обмеження на дорогах, які зв’язують Східну і Західну зони, одразу ж було зчинено провокаційний галас про «червону блокаду» Берліна. Нібито для врятування жителів Західного сектора від голоду американці організували постачання їм продуктів і вугілля на літаках. «Повітряний міст» — так назвали вони цю свою авантюру. Саме авантюру, бо берлінці, наче нічого й не було, і далі харчувалися за рахунок радянської зони. А трохи пізніше стало відомо й інше: «міст» діяв в обидва боки — цими ж літаками з Німеччини вивозилися її національні цінності…

Ричагов кілька хвилин спостерігав карнавальну свистопляску прожекторів. Вона призначалася для жителів Берліна: дивіться, добродії німці, як ми дбаємо про вас!..

Ричагов плюнув і рушив далі. І знову почав думати про Хауссона: Адже майор зараз десь зовсім недалеко. Може, в цю мить він пильно вдивляється в лукаві очі лейтенанта Кованькова і чекає його відповіді на поставлене питання.

Ричагов мимоволі пішов швидше.

Лейтенант Кованьков у цей час спав. Так, він спав і навіть бачив якийсь приємний сон. На його устах, немов тривожна блискавиця, тремтіла посмішка. Але от посмішка згасла, густі брови насупилися, і па обличчі застиг вираз невдоволення. Повіки здригнулись і розплющилися, спочатку ледве-ледве, потім широко. Кованьков підвів голову, подивився навколо і повільно ліг на подушку… Головне, нічого не забути з того, що сталося за цей час, жодної дрібниці.

Отже, о дев’ятій годині вечора він збирався віднести прачці білизну. В останню мить, коли він уже надів шинелю, подзвонила Рената і запропонувала поблукати з годинку по місту. Сказала, що дуже хороший вечір… А втім, вечір був не таким уже й хорошим. Вулицями міста гуляв пронизливий, холодний вітер, шмагав у лице, лопотів зірваними афішами…

Кованьков одніс чемодан з білизною прачці і зустрівся з Ренатою. Вони бродили безлюдними вулицями. В їхній розмові не було нічого такого, ще варто було згадати в зв’язку з дальшими подіями цього вечора. Розмовляли про книги, про зорі, про спорт, про кінофільми. Не говорили про те, що змушувало їх удвох блукати по місту в цю пізню вечірню пору.

Вони перетнули Шлюспарк, а потім вулицями Шарлоттен і Массовер вийшли до станції метро. В них не було домовленості йти саме сюди, а вийшло так, ніби вони обов’язково мали їхати кудись підземкою. Рената вказала очима на синю неонову букву «М», що палала над входом у метро. За хвилину вони вже стояли на лункій платформі підземної станції. Підійшов поїзд. Вони сіли в зовсім порожній вагон і помчали під Берліном. На станції Александерплац вийшли і піднялися на поверхню. Площа була залита світлом. Тут пізній час не відчувався. Вони постояли, спостерігаючи метушливе життя площі.