Василь Ардаматський - Операція-відповідь

В цей час десь під ліжком почувся звук, схожий на приглушений дзвінок. Хазяїн і його гість здригнулися, поглянули один на одного.

— Хто це? — тихо спитав чоловік.

— Не знаю… Всі були попереджені: входити через крамницю відкрито. — Букініст замислився і раптом полегшено зітхнув: — Це може бути тільки Зігмунд. Він один не знає умов сьогоднішньої явки.

Під ліжком почулися чотири глухих удари. Букініст і чоловік відсунули ліжко, відігнули ріжок лінолеуму, то покривав підлогу, і відкрили майстерно закамуфльований люк. Із чорноти підземного ходу висунулася голова Зігмунда Лісовського. Мовчки він виліз з люка, підсів до стола і похмурим поглядом втупився в букініста.

— Твій Карл, — почав він, нарешті, сиплим шепотом, — боягуз і паскуда!

— Гаразд, гаразд… — букініст махнув рукою. — Він мертвий і вже не може бути іншим…

— Як усе це сталося? — сухо спитав чоловік.

— По-перше, була погана погода… — розповідав Лісовський.

Але чоловік нетерпляче підняв руку.

— Без лірики, якщо можна.

— До цього дня ми двічі могли покінчити з нею, але Карлові, бачите, здавалося, що на вулиці багато перехожих.

— А чому ви самі не сіли за кермо? — швидко опитав молодий чоловік.

— Я звик робити те, що мені наказано, — злобно огризнувся Лісовський.

— Розумію. Це вже мій недогляд, — чоловік дивився на Зігмунда примруженими очима. — Я забув, що в німців дисципліна — друга релігія. Але чи завжди ви так додержуєте цієї релігії?

— Завжди.

— А моє завдання щодо батька Анни Лорх?

— Надмірна настирливість могла б відштовхнути… — Лісовський знизав плечима.

— Гаразд, припустімо. Так що все-таки сталося?

Лісовський розповідав далі.

— Друга помилка полягала в тому, що ми послухали вас і на своїй машині почепили франкфуртський номер. Там не так уже багато машин, щоб поліція не помітила появи нової. До того ж ми кілька днів або стояли, або крутилися біля того місця, де ходила Рената Целлер. Нарешті, того дня, буквально у вирішальну мить, щось трапилось з запальником, ми відстали, а потім на шаленій швидкості почали надолужувати прогаяне і звернули на себе увагу поліції. Так чи інакше, коли ми були за десяток метрів од Целлер, ми помітили погоню. Карл почав нервувати і збільшив швидкість. Внаслідок цього ми наблизилися до Целлер, коли вона зробила від тротуару перший крок, а за метр од неї була купа снігу. Карл почав об’їжджати купу, і через це ми пролетіли мимо Целлер і зіткнулись з машиною поліції. Ударом нас відкинуло на тротуар, і ми врізалися в тумбу.

— Карл загинув?

— Так. Він ударився грудьми об кермо. Я почув такий звук, наче зламали суху дошку. З рота в нього одразу хлинула кров. Від цього звичайно вмирають, — ледве посміхнувся Зігмунд.

Чоловік насмішкувато глянув на нього.

— Можна сказати тільки одно: для суду над вами ви зберегли чудового свідка звинувачення. Я маю на увазі Ренату Целлер. Вона засадить вас у тюрму років на двадцять.

Зігмунд мовчав.

Незабаром через крамницю в кімнату за гардиною прийшли ще два чоловіки, після чого букініст замкнув вхідні двері і повісив на них табличку: «Обід».

Уже кілька днів німецькі товариші вели пильне і. треба сказати, по-німецьки ретельно організоване спостереження за крамницею букініста. Робити це було нелегко. Будинок, в якому містилась крамниця, з усіх боків був оточений руїнами. Двері крамниці виходили на мертву вулицю. Якщо на ній з’являлася людина і не заходила до крамниці, вона одразу викликала підозру в букініста.

Один із спостережних постів улаштували метрів за двісті від крамниці. Для того щоб замаскувати його, імітували розбирання руїн і вивезення цегли. За допомогою потужної оптичної апаратури звідти добре було видно вхід у крамницю. Фотографували кожного відвідувача. Цей пост називався «Каменяр». Другий пост спостереження — «Піраміда» — розмістився в глибині зруйнованого кварталу, позаду крамниці букініста, на величезній купі битої цегли. На цій купі обладнали бліндаж з круговим спостереженням. Тут безперервно чергували два співробітники органів держбезпеки. Пости спостереження були зв’язані радіотелефоном з двома оперативними пунктами, розташованими на значній відстані. Там стояли напоготові автомашини.

Пост «Каменяр» .

Черговий, припавши до оптичного приладу, підняв руку.

— Увага! Відчиняються двері крамниці.

Другий співробітник поклав руку на пусковий важіль кіноапарата, але товариш зупинив його.