Аркадій Фідлер - Острів Робінзона

Довжина змії складала майже шість футів, у неї було порівняно товсте тіло з дуже красивим зигзагоподібним чорно-коричньовнм рисунком. Я, звичайно, не знав цього виду, але, коли з допомогою двох прутів розтулив їй рота, то побачив там біля інших зубів два великі отруйні зуби. Аж здригнувся, подумавши, що було б, якби я йшов далі і змія вкусила б мене. З того часу, я почав звертати увагу і на землю перед собою.

Від сходу сонця минуло дві години, коли я дійшов до озерця, з якого витікав мій струмок. Озерце, хоч і розкинулось од берега до берега на чверть милі, звідусіль було оточене грузькими мочарами, які заросли очеретом і всілякою іншою надводною рослинністю. Тільки в одному місці був доступ до відкритої води. Навкруги озерця піднімався справжній тропічний ліс, він був густий, але тягнувся не далі, ніж на кілька сотень кроків од води. З прибережних комишів долинали галасливі пташині крики. Дикі качки і схожі на них птахи, плаваючи, весело гралися на середині озера, на трясовині ж стояли, до половини сховані в зелені, болотні птахи — на довгих ногах, з чудовим рожевим забарвленням і з кривими дзьобами. Велика кількість птахів знову ж таки нагадувала картини якогось раю, але я, маючи вже досвід із зайчиками, знав, що досить мені показати носа, як все це птаство, перелякане, вмить зникне. Тому тільки стоячи тихо за деревом, я з задоволенням спостерігав багатий пташиним світ.

Поблизу щось зашелестіло. Верхівки високого зілля в одному місці на багні дуже хиталися, чути було, як ламався очерет і щось сухо тріщало. Там хазяйнував неабиякий звір. Дерево, за яким я сховався, стояло на невеликому підвищенні, та хоч як я витягував, мов чапля, шию, задовольнити своєї цікавості ніяк не міг. А лізти на дерево теж не було рації: злякав би цю тварину. І все ж після недовгого чекання щастя само прийшло мені в руки.

Стіна очерету розсунулася. Тварина вийшла на галявину не далі, ніж за п'ятдесят кроків од мене. Це було гладке, мабуть, піврічне порося. У нього була велика, з якимсь кумедним виразом морда, а жирне тіло покрите сірою шерстю. На перший погляд здавалося, що то якась незграбна порода свині, але це не була дика свиня. За цією першою твариною показалося ще чотири — одна доросла і три молоді, підсвинки [7] Немає сумніву, що то були капібари, або, як їх ще називають, водяні свині (Hydrochoerus capybara). .

Вся ця сім'я, не поспішаючи, покинула прибережну трясовину і прямувала до лісових хащів. Йшла в моєму напрямі. Я поволі натягнув лук.

Тварини наближались, не підозріваючи присутності людини. Один з підсвинків трохи одбився від стада З підійшов до мене щонайбільше на десять кроків. Коли він проходив повернувшись боком повз мене, я вистрілив. Хвацько свиснула стріла. Влучила в самісіньке серце, пробивши м'яке тіло наскрізь. Тварина лише тихо і болісно вискнула і вже билася в останніх судорогах. Решта врятувалася втечею.

Не в силах стримати радості, я підскочив до здобичі. Але ж чудово я влучив! Тварина вже була мертва. По зубах розібрав, що це гризун. Важив добрих десять фунтів, тобто навіть молодий він був, мабуть, удвоє більший, ніж заєць. Я тут же випотрошив його і поклав у кошик, що був у мене на плечах.

«Добрий, любий мій лук!» лагідно глянув я на свою зброю і погладив її, мов живу істоту.

Чи варто було йти далі з таким вантажем? Сонце піднімалось і спека з кожною хвилиною ставала все нестерпнішою. І я повернув назад, обіцяючи собі розпочати задовго до світанку завтрашню експедицію в цю сторону.

Я міркував, як назвати озерце. Не годиться, щоб такий багатий на птицю і тварин закуток лишився без назви. Надумав: «Озеро Достатку».

На жаль, справа годування моїх папуг зовсім не зрушила з місця. А була це невідкладна справа.

Як страшенно потрібен був мені вогонь! Вбита тварина була жирненька, і з неї можна б приготувати надзвичайно смачну страву, якби засмажити м'ясо на рожні. А так я мусив задовольнитися сирим м'ясом. З'їв чималий кусень, а решту м'яса тварини сховав у глибині печери, де було не так жарко, як надворі.

Два чи три дні тому я знайшов над морем невеликий камінь, схожий на кремінь. З силою бив ним об інше каміння, але без користі. Іскри не викресав.

Наступного дня після відкриття Озера Достатку я залишив печеру так рано, що коли добрався до заячих тенет, надворі ще тільки світало. Я приніс з собою кільканадцять пасток-самоловок і поставив їх на відповідних стежечках та заворотах, які протоптали собі зайчики в чагарнику.