Леонід Тендюк - Вибрані твори. Том перший

Мангрові зарості ледь-ледь витикалися з води, а ті, що росли вище, замулило до половини. Проте найстрашніше було інше — не вціліло жодної пальми, нашої годувальниці. Над кокосовим гаєм ніби хто пройшов з косою — верхівки зрізані, а стовбури знівечені й потрощені. Де раніше око тішилось буйнозеленою гущавиною та розлогими кронами — обчухране гілля, непрохідні завали, шпичаки.

Над цим недавнім бойовищем, де вітер, бавлячись, жбурляв велетенські стовбури й гарматними снарядами з кінця в кінець перелітали кокосові горіхи, дивом врятувалося одне дерево. Приземкувате, воно наміцно вросло в грунт чіпким корінням. Буря пошкодила лише його вершину, і на ній тепер, зачепившись за рукатий сучок, непереможним знаменом висів якийсь подертий чорний шмат. Коли ми його зняли, виявилось, що то боцманові штани.

— Без штанів півбіди, а от без їжі — горе, — на наші дотепи відповів Андрійович. — Доведеться визбирувати горіхи. І взагалі, життя на острові почнемо спочатку.

Спочатку то й спочатку. Добре, що хоч так скінчилось: нікого не поранило, всі живі-здорові. А під час моретрясіння та ураганів, твердить боцман, буває всяке.

— Наше щастя, — мовив він, — що Кілі-Кілі та сусідні з ним острівці пологі. В даному разі хвилі «розповзлися», не зустрівши на своєму шляху жодної серйозної перешкоди. Гірше було б, якби вони наткнулися на спадисті береги, особливо в протоці, поміж островами.

І Андрійович розповів, як одного разу на Курилах був свідком викликаної підводним землетрусом повені.

Високі хвилі, так зване цунамі, в тих краях не рідкість, бо з чотирьохсот діючих вулканів земної кулі більшість припадає на район Тихого океану — його басейн оточений їхнім вогненним кільцем.

Понад тридцять вогнедишних гір чадить і на Курилах. Але того разу вулкан вибухнув далеко на півночі — під водою.

— Наш сейнер, пригадую, тільки-но повернувся з рибного промислу і став на якір біля острова Парамушир. Щоб ви зрозуміли, — вів далі боцман, — чого трапилася така катастрофічна повінь, скажу: між островами Шумшу й Парамушир лежить неширокий, лійкоподібний прохід — Друга Курильська протока. Від океану вона набагато ширша, ніж. там, біля Парамуширу, де утворився закуток і де вздовж узбережжя розташувавсь невеличкий порт Сєверо-Курильськ.

Коли від вибуху вулкана океан збурився і з його глибин піднявся вал, він пішов на острови, насамперед наганяючи воду в глухе, воронкоподібне закуття. Біля Парамуширу водяна стіна сягала п'ятнадцяти метрів заввишки. Містечко опинилося під водою. Скільки жертв, яка розруха! За останні три століття то було найжахливіше цунамі на Курилах.

— Так воно виникає лише під час землетрусів та виверження вулканів? — поцікавились ми.

— Не обов'язково, — відповів Андрійович. — Таку високу хвилю, вона ще зветься метеорологічне цунамі, піднімають і тропічні урагани. Ось чому й кажуть — наше щастя, що береги коло тутешніх проток пологі і хвилі не стріли перепони, розплескавшись довкола.

Життя починалося спочатку…

Ми й так, волею випадку опинившись на безлюдному острові, були великими голодранцями — подертий одяг, без харчів, без риболовецького знаряддя, — а тепер у нас взагалі не стало ні кола, ні двора. Правда, біля берега знайшли потрощене весло та ще підібрали викинутий прибоєм панцир морської черепахи.

Він виявився таким великим, що в нього легко можна було всістися з підібганими ногами.

— А чому ж і не бути таким, якщо вага зелених черепах по кілька центнерів, — пояснила Наташа. — М'ясо їхнє, казали мені, не гірше за куряче.

— Я десь читав, — додав Окань, — ніби на банкетах, які влаштовує англійська королева, серед інших заморських делікатесів обов'язково подають черепаховий суп.

— У вас феноменальна пам'ять, — озвався Адам Варфоломійович. — Справді, тими супами славляться королівські прийоми у Великобританії. Особливо смачна хрящовина, каліпі, яку зрізають з нижнього щита зелених черепах.

— Ну, на королівський банкет нам не потрапити, — кинув Журавка, — а от панцир зараз узяти не завадить: в ньому можна буде тримати прісну воду.

Продірявивши його з обох боків угорі, ми прив'язали жердини — спорудили таким чином ноші.

Всередину панцира поклали своє убоге збіжжя: маски, кілька кокосових горіхів, з десяток уцілілих черепашок каурі, дещо з одягу, — та й подалися геть.

На цьому березі нам тепер лишатися нічого: і табір знищено, й кокосового гаю немає. Краще перекочувати на південь, де не так давно ловили лангустів, або ще далі, до протоки, у водах якої лежить «Моана».