Леонід Тендюк - Вибрані твори. Том перший

Відомо, що кожного остров'янина він учить мужності, змалку гартує волю й тіло. Може, тому серед остров'ян так багато сміливців.

Та найвідважнішим був Мауї. Про нього наша мова…

Якось, повертаючись із плавання, рибалка на ім'я Тама помітив, як неподалік коралового рифу в мангрових заростях щось тихо ворушиться.

Тама повернув човна і підплив до берега. Те, що він побачив, потім довго ще передавалося з уст в уста, хвилюючи уяву остров'ян.

Серед прибережного мілководдя, прикрите «капелюхом» голубої медузи, плавало кирпате, із сплющеною головою немовля.

Дитина лежала ніби в сповитку, загорнута пелюшками, які на тому острові виготовляли із кори хлібного дерева, та обвита пасмами довгих жіночих кіс.

То був Мауї, син багатодітної Таранги.

Мати породила його на узбережжі, а потім, сповивши, кинула в піняву прибою.

Довго плавав Мауї по безмежжю океану, аж поки хвилі не прибили до острова.

Там-то його й угледів Тама. Він узяв знайду, приніс до себе в хижку.

Минали дні, плинули, мов хвилі, ночі. Сонце багряно підводилось над обрієм і знову поринало в темряву. Став рости-підростати Мауї.

І трапилось так, що якось він зустрів матір, розповів їй про свої пригоди й поневіряння. А тільки Таранга не хотіла визнати його за свою дитину. В неї он четверо синів — кремезні, високі, а цей — самозванець, карлик та й годі. Не може він бути її сином! І все ж…

Серце материнське чуле. От і Таранга зрештою не відцуралась маленького прибульця. Вона нарекла його Мауї-Тікітікі-О-Таранга, що значить: «хлопчик з жіночих кіс», або інакше — «пасмо».

Він був і справді ніби іграшковий: коротун, вайло. Та й з лиця незугарний: приплюснутий ніс, щербатий. От тільки очі… Вони, мов зорі, — великі, мрійливі, — загадково світилися.

Старші брати-красені дружили, тримаючись купи, а Мауї-Пасма ніби й не помічали або ж гнали геть. Вже що стусанів від них він мав — і не злічити!

Не раз брати-зухвальці заводили ігрища: перетягували канат, пірнали, хто далі, бігали наввипередки. І всі як один вихвалялися своєю спритністю. Лише Мауї мовчав, мовби у рот води набрав.

Хто ж міг подумати чи навіть припустити, що в того карлика, з якого всі кепкують, така надприродна сила!

Ось як про це дізналися люди.

Наповнивши калебаса — глечик, зроблений із висохлого гарбуза, — водою, старші брати вирушали рибалити. Коротуна, хоч як він просився, як завжди, не взяли.

Був час хоту-нуї, тобто пора, коли місяць стоїть уповні.

О такій годині все спочиває, навіть хвилі примовкають, заворожені тишею.

Мауї помітив, як у місячнім сяйві, переливаючись, лисниться, виблискує над берегом пальмове віття. Хитливі тіні падали на воду, погаптовану срібними пелюстками. І здавалось, на гулянку або ж раду зійшлися казкові чоловіки-менехуне.

Розповідають, що сила в їхніх руках нечувана: кожен може підняти або й кинути далеко в море щонайтяжчу брилу чи навіть дерево вирвати з корінням.

Мауї подумав, що і в нього, карлика, можливо, є сила, дарма що брати звуть його коротуном та нікчемою. Бо як її, ту силу, виявиш, коли Мауї відмовляють боротися, рибу ловити теж не дозволяють. Сила ж неторкана марно гине.

Хлопчик крадькома пробрався крізь прибережний гайок до затоки.

Вихололий пісок лоскотав підошви, відганяючи сон. Позаду лишилась звивиста низка слідів: вони нагадували стулки черепашок, кинуті на берег гнівною хвилею.

Мауї озирнувся — ніде нікого. Він притьмом кинувся до човна, впав на дощане дно.

То був човен-катамаран його братів, у якому вони завжди вирушали в море рибалити.

Невдовзі з-за пальмового гаю, де стояло помешкання — бамбукова хижка Мауї, долинув приглушений тупіт, вчувся знайомий вереск, сміх.

— І цього разу Пасмо-невдаха лишився з носом.

— Ха-ха! — засміявсь інший. А найстарший сказав:

— Карлик, і теж туди: хоче з нами, дужими, мірятися силою.

«Ха-ха-ха!» — болем озвалося в серці маленького Мауї.

Брати всілися в човен і попливли морем. І Довго пливли чи ні, як ось зупинились. Нараз угледіли Мауї, що раптом заворушився, — і отетеріли; він їх таки перехитрив!

— Мерщій до берега! — запропонував один.

— Краще кинемо коротуна тут — нехай спробує солоної водиці!

— Атож, йому це не завадить!

Та — о диво! — Мауї глянув на море, змахнув руками — і воно розкинулось неосяжно: лиш далина, вода та небо, берега зовсім не видно.

Кинули старші брати в глибочінь гачки. Сіп! Сіп! — а риби немає.

— Все через цього негідника!