Збігнєв Ненацький - Нові пригоди самоходика

Це були мрії вголос. Може, несвідомо я висловлював свою власну тугу за тим, щоб оселитися над мазурським озером, жити тут, працювати?

Чорний Франек мовчав. Я відчув, що мої слова запали йому глибоко в душу. Та, мабуть, він був з тих хлопців, що соромляться піддаватися мріям. Це здається їм не гідним мужчини. Але справжній мужчина повинен уміти мріяти. Звичайно, не обмежуватись лише мріями, а перетворювати їх у дійсність.

Ми розсталися мовчки, без жодного слова. Він пішов до намету, а я ліг в машині. Був уже день, але його світло не заважало моєму міцному сну.

І, мабуть, ми спали б до півдня, якби не Бронка. Вона й не здогадувалась про наші нічні пригоди. Встала о восьмій, скупалася в озері й, лежачи на сонці, чекала, поки ми прокинемось. Нарешті, схотіла їсти, заходилася готувати сніданок і, роздратована тим, що ми так довго спимо, вирішила збудити нас. Ми прокинулись невиспані, в поганому настрої, який минув тільки після сніданку.

Я розповів Бронці про нічні пригоди і, звичайно, мусив вислухати докори, що ми не взяли її з собою.

– А ти знаєш, Бронко, ким виявився Капітан Немо? Ніколи не відгадаєш, – похитав головою Чорний Франек.

– Ох, Немо, – зітхнула Бронка. – Хотіла б я ще колись побачити його.

– Вона закохана в нього, – зареготався Чорний Франек. Бронка образилась. А надто, що і я підсміювався з неї.

І через цю дрібницю ледве не зчинилася сварка, але ми почули гуркіт мотора, й на озері з'явився човен, у якому пливла до нас Марта.

– Про вовка помовка… – почав був я.

І прикусив язика, тому що Бронка, невдоволено скривившись, сказала:

– Чого вона сюди пливе? Не люблю я цієї дівчини. Вона підбурювала проти мене пана Томаша. І вважає, що зі мною не варто навіть розмовляти.

Чорний Франек поклав на плече Бронці руку й мовив:

– Не мороч собі голови Капітаном Немо. Оце він сам і пливе.

Бронка заніміла.

– Вона? – вимовила врешті.

– Вона, – кивнув він головою.

А тим часом Капітан Немо підплив човном до піщаного мису і вимкнув мотор.

– Вітаю вас! – гукнула весело Марта. – Ну, що ми сьогодні робимо? Будемо ловити рибу?

– Мені, мабуть, треба попливти в гарцерський табір… – сказав я нерішуче. – Там рибальська карта…

Я поглянув на безхмарне небо, на майже смарагдове озерне плесо, на бліду від сонця зелень очерету. І мені стало трохи шкода так марнувати чудову годину. Чи не краще все-таки провести цей гарячий полудень з вудкою в руці?

– А як з украденим човном? – спитав я Марту.

– Уже повідомила лісничого. Він прийде по нього до мого батька.

З-за очерету виплив човен з лицарями спінінгу. Вони ще не допливли до мису Судака, а вже лунав глузливий голос пана Анатоля:

– Ви сюди переселилися? Ви пройда. Ближче до рибки? Ближче до судаків, еге ж?

Вони причалили до мису. Пан Анатоль відразу попрямував до Марти і наставив на неї вказівний палець.

– На що сьогодні ловимо? – спитав він грізно. Марта чемно вклонилась і поважно відповіла:

– Сьогодні ловимо на фокус-покус.

Пан Анатоль закліпав очима. Та, мабуть, вирішив, що цього разу не дасть себе обдурити. Перед цим вона теж казала, що ловитиме «на заклинання», і спіймала великого окуня. Тому пан Анатоль лише покивав головою і самовпевнено мовив:

– Знаю, що ви думаєте. Фокус-покус? Я чув про щось таке. Беруть шматочок червоного пластика і вмочають у риб'ячу кров, а потім чіпляють на гачок як живу принаду.

– А «на пупа» ви вже ловили?

– Що? – обурився пан Анатоль. – Ви глузуєте із старшого?

Марта зневажливо глянула на нього.

– Це добре, що ви не ловили «на пупа», бо то заборонений метод.

Пан Анатоль звернувся до мене:

– Ви не реагуєте, коли молодь так поводиться? Це образа.

– Ви не маєте уявлення про рибальство, – сухо зауважила Марта. – Кожний рибалка знає: ловити «на пупа» означає, що гачок з принадою і волосінню прив'язують до шматочка білого полістиролу й вільно пускають на воду. Але це заборонено, – підкреслила вона. – Так ловлять браконьєри, а не спортсмени.

І дівчина, різко повернувшись, пішла до свого човна, а за нею побіг, заточуючись од сміху, Чорний Франек. Марта почала виймати з човна вудлища, по одному кожному з нас. У цю мить я аж здригнувся. Бо вперше почув голос пана Казика, який завжди ховався в тіні свого приятеля, що цілком придушив його. Пан Казик промовив тихенько й несміло:

– Нема чого ображатись, Анатолю. Я теж чув про метод «на пупа».

– Тихо! – тупнув ногою пан Анатоль. – Тихо, Казику! Ти рибалка-початківець і не забувай про це, бо я більше не ловитиму з тобою риби.