Збігнєв Ненацький - Нові пригоди самоходика

– А ця дівчина? – він показав очима на Бронку, заклопотану пакуванням наших речей у машину.

– Вона їде зі мною.

– Я не про це. Адже вона з ватаги Чорного Франека. – Ну то й що?

– Ех, – махнув він рукою, – ви самі не вірите в те, що кажете. Ви вдаєте, що виїжджаєте через ватагу й підозрілих типів, а дівчина з ватаги живе у вашому наметі. Весь час кажете «таємничий Каштан Немо», але для вас він зовсім не таємничий. Якось уночі я бачив крізь щілину в дверях свого намету, як Капітан Немо привіз вас сюди на своєму глісері. Ви маєте нас за дуже наївних і малоспостережливих людей, – хитро посміхнувся він.

– Невже ви підозрюєте мене в чомусь поганому? – удав я ображеного.

І раптом зрозумів, що не я, а саме пан Анатоль грає комедію. Вдавав, що його турбує мій від'їзд, а насправді хотів знати, чого це я кидаю насиджене місце і куди переселяюсь. Але чому він, хай йому біс, зробився такий дивний?

Відразу ж усе з'ясувалося.

– Учора ввечері, – вів далі пан Анатоль, не звертаючи уваги на моє запитання, – коли ви відпливли кудись своєю автомашиною, а ця дівчина вже спала у вашому наметі, бере гом сюди прийшов приятель князя спінінгу. Ну, знаєте, отой Бородань. Він розбудив нас і почав випитувати про вас. Чи ми не знаємо, хто ви такий, що ви тут робите та інше.

– І що ви йому сказали?

– Майже нічого, адже ми нічого про вас не знаємо. Я тільки поділився своїми спостереженнями. Сказав, що ви не рибалка і, мабуть, не рибалити приїхали. Але швидко завели знайомство. Одна дівчина ловить для вас величезну рибу, а друга – з ватаги Чорного Франека. Припливали сюди і якісь гарцери. Я дійшов висновку, що ви, мабуть, учитель, бо так легко встановлюєте контакти з молоддю.

– А ви не могли спитати, чого він так цікавиться моєю особою?

– Звичайно, спитав. Він пояснив, що ви… стежите за ними. Тобто йому й князеві спінінгу так здалося.

– А навіщо це мені? – спитав я чемно.

– Щоб їх… пограбувати.

– Ну, знаєте, це вже щось неможливе, – я аж затнувся від обурення.

– Він ще й не таке сказав. Він вважає, що ви верховодите ватагами підлітків на озері, і одна з тих ватаг пограбувала князя спінінгу, викрала в нього рибальську карту. Він питав, чи я не бачив у вас тієї карти.

З мене вже було досить.

– Прощавайте, – вклонився я панові Анатолеві й панові Казикові. – Бажаю вам великої риби. Гадаю, вам полегшає на серці, коли такий небезпечний чоловік виїде звідсіля.

– Але ж я… але ж я ні в чому вас не звинувачую, – боронився пан Анатоль. – Це той Бородань так говорив. Я лише повторив його слова.

Я крутнувся й пішов до самохода. Мої речі вже лежали на задньому сидінні, Бронка чекала в машині. З похмурим обличчям сів я за кермо, повернув ключик запалювання.

– Скажіть, будь ласка, куди ми зараз поїдемо? – спитала Бронка.

– Це я тебе питаю: куди? Я хочу зустрітися з Чорним Франеком. І ти покажеш мені дорогу до нього.

Вона занепокоїлась.

– Я не знаю, де їхній новий табір.

– Мене цікавить тільки Чорний Франек. Ти вже забула нашу вранішню розмову? Адже я не поЕІрив, що ти розлучилася з Франеком назавжди. Мабуть, домовились, де зустрінетесь?

– Він казав, що опівдні буде на Буковці, біля ятки з пивом. Але не обіцяв напевно.

– Це нічого. Зачекаємо там на нього.

Прибережною лукою я виїхав на польову дорогу, що вела до села Вепр. З того села по греблі можна було дістатися на острів Буковець, забудований кемпінговими будиночками і заселений автотуристами.

Мене не здивувало, що саме Буковець приваблює різних пройдисвітів і волоцюг. У кемпінгові будиночки було неважко зайти, намети автотуристів взагалі не замикались. У затоці на причалах гойдалося багато човнів, байдарок і мото-рок, де туристи звичайно залишали різне начиння. Одно слово, це було чудове місце для таких молодиків, як Чорний Франек.

На Буковець ми їхали повільно, бо дорога була вибоїста, з глибокими коліями від селянських возів. Я їхав на другій швидкості, тому мотор завивав, як несамовитий.

Слабенький автомобільчик, – мовила Бронка. – Так повільно їдемо, а він аж задихається з натуги. Старезний, – додала вона.

– Не такий він уже старий. Тільки негарний.

– Кумедний автомобільчик. Такий шарабан.

– Гарні автомашини призначені для людей без уяви, – сказав я філософським тоном.

Бронка розсміялася.

– Треба сказати це Чорному Франекові. Бо він гине за гарними автомобілями. Як побачить гарну машину, то не відірвеш його від неї. Він дуже хоче мати автомобіль. Ех, якби у вас був гарний лімузин, то він заприятелював би з вами.