Збігнєв Ненацький: Нові пригоди самоходика

Я підвівся з-за столу.

– Стривай, хлопче. Іди на своє місце і дай дівчині спокій.

Чорний Франек почервонів з гніву. В закусочній запала така тиша, що я почув шепіт дружини пана Анатоля:

– Благаю вас, не втручайтеся. То ж розбишаки.

Пан Анатоль безпорадно озирнувся. Видно було, що йому кортить дати волю своїй звичці всіх повчати. І випала ж дуже слушна нагода. Але, побачивши понурі, вперті обличчя, мабуть, злякався.

Він повернувся до мене спиною, немов підкреслював, що ні у віщо не втручається.

«Боягуз», – зневажливо подумав я. І відразу ж вся моя симпатія до нього і поблажливість до його повчань розтанули.

А дівчина? Я помітив, що вона трохи зблідла. Потім глянула на мене, кинула погляд на Чорного Франека. І раптом зробила щось таке, що мене безмежно здивувало. Підвелася з-за столу й сказала хлопцеві:

– Зрештою, я можу підсісти до вас. Мені навіть цікаво, що ви за компанія.

І пішла до їхнього столу, а вся ватага привітала її диким вереском. Чорний Франек зневажливо скривився і, йдучи за дівчиною, кинув у мій бік:

– Ну, й чого ви втручаєтесь, старигане? Я почервонів.

– Отака тепер молодь, – пробурчав Анатоль. Підтюпцем підбігла до мене буфетниця в брудному фартусі.

– О боже, який же ви необережний, – вона молитовно склала руки й притулила їх до великого живота. – Адже могла зчинитися страшна веремія. Я знаю їх, цю ватагу Чорного Франека. Вони вже були тут минулого літа, цілий місяць бешкетували над Озерищем, аж поки міліція їх утихомирила. А вже шкоди наробили! Кілька човнів украли й роз-тягли по всьому озері, вибирали рибу з неводів. Та все так спритно, що міліція не могла спіймати їх на гарячому і посадити за грати. Тепер знову тут. Ой, невеселе літо нас чекає. Наполохають туристів, то нічого й не заробиш.

Тепер я пильніше придивився до галасливої компанії. Отже, це була не просто зграя розбещених хлопців і дівчат, це вже злочинці. Ватага шибеників та бешкетників і навіть злодюжок. Але жодному не більше як сімнадцять років; Чорний Франек здавався навіть трохи молодшим. «Що штовхнуло хлопця на такий шлях?» – подумав я. Або ота руда дівчина в червоній кофточці й елегантних еластикових штанях. У неї витончене обличчя, ніжні руки, старанно зачесане волосся. Зовсім тобі «дівчина з доброго дому», як колись казали. І як вона опинилася серед цієї зграї?

Галас підлітків раптом стих. Котрийсь із хлопців побачив у вікно, що до берега підпливає невелика спортивна яхта. Вся ватага вибігла з закусочної. Блондинка з косою і собі вийшла на берег. Здавалося, їй дуже добре в новій компанії.

– У-х-х, – голосно, з полегкістю зітхнув пан Анатоль. І відразу ж у ньому прокинулося бажання повчати.

– Найкраще обминати їх десятою дорогою, – звернувся він до мене. – На щастя, Озерище не маленьке – можна буде якось їх уникати. А з другого боку, чому міліція не приборкає цих шибеників?

Мене дратувала його балаканина. Я був сердитий на цього боягуза.

– До найближчого відділення міліції, наскільки я знаю, п'ятнадцять кілометрів. А зрештою, міліція не може бути всюди і, мабуть, не конче треба щоразу її викликати. Досить буде громадянам не дрімати й не повертатися спиною.

Він образився. Його дружина поспішила йому на допомогу:

– Хай краще кожен пильнує свого носа. Що вам до тієї дівчини? Ви втрутились, і хтозна, чи не дійшло б до бійки. А дівчина, як бачите, не краща за них.

Я здвигнув плечима. Я вважав, що вчинив правильно, хоч як там повелася дівчина з косою. Але сперечатися далі з дружиною Анатоля було марно. Я вдав, ніби теж зацікавився яхтою, що підпливала до берега, і пересів ближче до вікна.

Яхта була чудова – біла, струнка, з кабіною на чотирьох, зі щоглою, і на ній можна було напинати вітрила, але припливла вона на моторі. Напівголий бородатий чоловік закинув линву на палю, а молода жінка витягла з яхти дерев'яний трап. Потім з кабіни вийшов молодик десь років двадцяти двох – худий, блідий, хирлявий. У його постаті не було нічого від спортсмена-водника, хоча він носив кашкет яхт-клубу й був, напевно, капітаном яхти.

Ці троє людей становили всю команду яхти. Вони зійшли трапом на берег і попрямували до закусочної. Підлітки дивилися на прибулих у німому захваті, мабуть, їм дуже сподобалась яхта. Хирлявий молодик помітив той захват, гордовито випростався і намагався йти перевальцем, як справжній морський вовк.

До закусочної вони ввійшли одне за одним. Попереду хирлявий, за ним молода жінка, а позаду напівголий Бородань. Жінка не сяяла вродою, але була в гарному купальному костюмі. Засмагла шкіра контрастувала з фарбованим білим волоссям. Однак, хоча вона припливла на яхті, я б заклався, що тієї смаглявості надав їй солюкс. Вона ніби тільки вчора сіла на яхту. Я ще більше упевнився в цьому, побачивши її довжелезні, старанно пофарбовані нігті. З такими не напинають вітрил і навіть не варять їсти, подорожуючи по воді.