Андрій Курков - Лагідний янгол смерті

— Руки! — гукнув він до мене, і я підняв руки, розглядаючи його лежбище.

Було ясно, що ми мандрували разом із самого початку: в кутку він витоптав рівний майданчик, розміром із полицю купе. Там, поверх брезенту, лежав великий махровий рушник синього кольору. У самому кутку лежав його рюкзак і пакет із консервами й переламаним навпіл лавашем.

— Коли потяг рушить, — похмуро заговорив смаглявий, — ти, — він тицьнув пальцем у Петра, — допоможеш своєму приятелю перестрибнути туди! — і він кивнув на бічну стінку вагона. — А тобі я потім сам допоможу.

Смаглявий, не відводячи від нас погляду, підніс недоїдений бутерброд до рота, відкусив.

Він жував, і вилиці його ритмічно рухалися, наче якийсь добре відрегульований механізм. Верхня частина обличчя залишалася нерухомою, як і погляд.

Я не знаю, скільки минуло часу, доки потяг раптом не смикнувся і не почав помаленьку набирати швидкість.

Я опустив руки, й одразу ж він перестав жувати і закричав на мене.

— Давай! — смаглявий спрямував пістолет на Петра. — Іди, стань спиною до стінки й підстав товаришу руки.

Петро розгублено подивився на мене.

Мені б не хотілося цій миті опинитися на його місці. Але, чесно кажучи, і на своєму місці мені теж не подобалося.

Після наступного окрику Петро прихилився спиною до внутрішньої стінки вагона. Зчепив долоні в замок перед собою.

Я показав Петру очима, що хочу впасти не за вагон, а праворуч, на цю смагляву свиню, яка споганила наш затишок. Саме образа перетворила мій страх на злість, спрямовану на смаглявого. Образа за зіпсоване свято, на яке ось-ось мусила перетворитися наша дорога додому.

Петро, здається, втямив, що я хочу, й ледве помітно кивнув.

Я скосив оком на смаглявого. Він доїв бутерброд і тепер поглядав на пакет із консервами. Дуло його пістолета було спрямоване на Петра. Момент здався мені вдалим, і я підняв ногу, поставив ступню на зчеплені замком долоні напарника, взявся руками за його плечі. Ще раз скосив погляд на смаглявого — він присів навпочіпки біля пакета, при цьому не відводячи очей від нас.

«Ну, — попросив я його подумки. — Відвернись на мить!»

Але він не відвернувся. Він зробив інше — перекинув пістолет із правої руки в ліву. Я помітив, що руків’я пістолета було обмотане синьою ізострічкою. І цієї миті я згрупувався і випростався, вже відштовхуючись від рук Петра. До смаглявого було метрів зо два. Я бачив, як він вирячив очі, як перехопив пістолет правицею, як його вказівний палець ліг на курок. Дуло було спрямоване на мене. Раптом пролунав вистріл. Я звалився просто на незнайомця, втиснувши його в дерев’яну стіну вагона. І почув крик. Спочатку здалося, що це я сам крикнув від ще не усвідомленого болю. Я лежав згори на смаглявому; моє тім’я було притулене до стіни вагона. Тім’я щемило. «Невже він поцілив мені в голову?» — злякано подумав я. У голові гуло. Руки тремтіли. Я зробив зусилля і підняв голову — й побачив, що поруч стоїть Петро. Він схопив мене за руку, стягнув зі смаглявого.

Я повільно звівся на ноги, але стояти було складно. Тремтіння в колінах і руках не припинялося. Мені кортіло просто сісти на брезент і посидіти, отямитися. Я вже розумів, що обійшовся лише ґулею і садном на маківці.

Шукаючи поглядом, куди можна присісти, я озирнувся і побачив Гулю. Вона стояла під протилежною стіною вагона з пістолетом у руці. Це був той-таки пістолет із глушником, який я поклав поближче про всяк випадок.

Гуля пильно дивилася на мене незмигним поглядом. У цьому погляді було стільки сили і любові! На неслухняних ногах я підійшов до неї, і ми обійнялися. Обійнялися, простояли так кілька хвилин, а потім упали на брезент. Уже лежачи, я помітив, що Галя теж тут — я побачив її спину поруч зі спиною Петра. Вони метушилися біля смаглявого.

— Слід його зашморгнути! — неголосно промовив Петро. Галя пішла до службового купе і повернулася з мотком мотузки.

— Він що, живий? — запитав я, піднімаючи голову.

— Живий, собака! — відповів, не обертаючись, Петро. Полежавши хвилин із десять, я звівся на ноги. Гуля підтримувала мене. Ми підійшли до Петра і Галі.

Смаглявий лежав без тями на боці. Його руки були зв'язані за спиною. Ноги теж зв'язані. Біля правої скроні виднілася червона борозна, з якої сочилася кров. Галя витягнула з кишені джинсів носову хустинку і приклала до рани.

— Контузія, — сказала вона.

У його рюкзаку ми знайшли три обойми патронів, пошарпаний російський паспорт із відклеєним фото, записник, пачку рублів і доларову сотню.