Петро Капіца - У відкритому морі

Ніч була тиха й тепла. Затуманена поверхня моря ледве колихалася. Катер ішов затемненою частиною моря, притискуючись до берега.

Призначений час уже наближався, а Микола Дементійович усе не бачив транспорту.

— Молодші, у вас очі кращі, беріть-но біноклі, — попросив він. — Зовсім нікудишні очі в мене.

Всі почали вдивлятися в неясну далечінь. Мотор, працюючи на малих обертах, ледь чутно збивав воду гвинтом.

— Бачу транспорт! — нарешті сказав Чупчуренко. — Справа по носу силует двопалубного корабля.

— Правильно, — підтвердив Восьмьоркін. — А лівіше від нього — катер і ще якась посудина.

— Застопорити хід! — наказав Калузький.

Несподівано з кінця мису злетів тонкий промінь прожектора і неспокійно заметався по поверхні моря. За ним з берега простяглися й інші, сильніші світляні щупальця. Вони в одному місці схрестили свої леза, і там, в голубому потоці світла, вирізнився темний силует «Дельфіна».

«Наші», зрадів і водночас занепокоївся Микола Дементійович. Він бачив, як «Дельфін» зник, немов розтанувши у воді, і як на його місці в світляних смугах промайнули і швидкохідні катери, здіймаючи іскристу піну. Почулась часта стрілянина.

«Із швидкострільних по них б'ють, — зрозумів Калузький, — тепер вони не почують шуму наших моторів. Пора…»

В сяйві спалахів він уже бачив вихоплений з пітьми величезний обрис корабля.

— Восьмьоркіну підготувати торпеду до пострілу! — незвичайно високим і якимось неприродним голосом скомандував інженер. — Чупчуренко — до моторів… Повний уперед!

«Кабельтових з п'ятнадцять буде, — націливши катер, що скажено мчав, на корабель, міркував Калузький. — А що як промажу? Конфуз і скандал… Буду стріляти з найкоротшої дистанції».

Промені прожектора знову забігали і раптом ударили в обличчя. Микола Дементійович міцніше вчепився в штурвал і не міняв курсу.

Він не чув, як з берега і корабля гулко залупотіли швидкострільні гармати, не бачив близьких сплесків і клекотіння води. Старий твердою рукою вів катер прямо на транспорт. Промінь прожектора більше не заважав йому. Від сліпучого світла прикривав високий борт і надбудови ворожого корабля.

Лишалось не більше як шість кабельтових. Микола Дементійович уже бачив у жовтих гарматних спалахах метушню людей на палубі.

Він відчував, як його ліву руку стягує судорога, як тремтять від напруження ноги.

— Плі! — неприродно високим голосом закричав він і махнув рукою.

Калузький не чув сплеску торпеди, що плюхнулася в воду, він тільки відчув, як здригнувся звільнений від вантажу катер, і одразу ж повернув направо.

«Ну й хоробрий же дідуган! — стежачи за світляним слідом торпеди, що мчала, не тямив себе від захвату Восьмьоркін. — Прямо на сплески йшов. Під таким вогнем інший би не підійшов так близько до транспорту».

Коли блиснув вогонь, моряк присів. В його вуха немов кулаком вдарив важкий гуркіт. Почувся тріск шматованих на частини залізних шпангоутів і перегородок. Догори злетіли уламки. Катер несподівано загойдався, почав описувати півколо.

— Що за чудасія! Невже із старим негаразд?

Двома стрибками Восьмьоркін опинився на місці рульового. Він став на місце повислого на штурвалі інженера і, виправивши руль, повів ревучий катер в рятівну імлу відкритого моря.

Вдалині добре було видно охоплений полум'ям і парою корабель, що розламувався надвоє. Навколо нього копошилися катери, підбирали з води тонучих солдатів і матросів.

Калузькому стало краще. Після незвичайного нервового напруження він відчував страшенну слабкість у ногах та перебої серця. Боячися знову впасти, Микола Дементійович сів прямо серед палуби, в ногах у Степана.

«Чеем», не зменшуючи швидкості, підійшов до печери разом з «Дельфіном».

— Молодці! Чисто зробили, — весело поздоровив чеемівців Кльоцко. — Не менше шести тисяч тонн утопили.

Удосвіта, коли в печері всі ще спали, з лісу вернулися Вітя й Пунчонок з надзвичайною новиною. Черговий негайно зіграв побудку. Пунчонок вискочив на стіл і радісним голосом закричав:

— Прокидайтеся, товариші!.. Всі прокидайтеся!.. Приморська Армія визволила Керч! На всьому Перекопському перешийку лінія оборони фашистів прорвана! Наші форсували Сиваш, зайняли Армянськ і просуваються до нас. Ура-а!

«Ура» було підхоплене, воно відгукнулося такою дзвінкою луною в закапелках печери, що прокинулися від зимового сну і зашугали кажани.