Петр Капица: У відкритому морі

Малюнки і художнє оформлення О. О. АЛЕКСАНДРОВА

Із-за повороту каламутної колхідської річки вилетів сіросвинцевого кольору баркас. Він перемахнув через піняву смугу затоки, де бурхливо зливалася прісна вода з солоною, і, вистукуючи мотором, помчав широким простором моря.

Це був звичайнісінький широкобокий і міцно збитий мотобаркас Чорноморської ескадри. Троє матросів, що сиділи в ньому, були одягнені в роби — полотняні штани і такі самі сорочки з чотиризначними номерами на нагрудних кишенях, і лише командир — п'ятдесятирічний мічман Савелій Кльоцко — сидів у темносиньому кітелі, з начищеними-до блиску ґудзиками.

Вечоріло. Мічман хмурив рудуваті, настовбурчені брови і заклопотано поглядав на годинник. До бази треба було потрапити завидна, бо, як сонце сяде, прохід між бонами закривався і пост охорони рейду вже нікого не пропускав у бухту. А баркасові ще треба було пройти миль з двадцять. Куди подінешся, як не встигнеш? У морі тинятися до ранку чи на пляжі висідати з оцими колодами свіжообтесаного дуба та ясена?

— І надало ж мені так далеко піднятися по капосній річці! — картав себе мічман. — Міг же й ближче знайти ясена, та й дубки добрячі за Козиним болотом росли.

Савелій Кльоцко любив сам вибирати, морити й підсушувати дерево для такелажного інструмента [1] Такелажний інструмент — інструмент для ремонту тросів, плетення мат, виготовлення швабр, кранців тощо. й інших корабельних потреб. Столярна справа була таємною пристрастю головного боцмана крейсера «Н».

Щоб вигадати час, мічман скерував баркас мористіше [2] Мористіше — далі від берега. . Він хотів зрізати кут і вийти до скелястого миска, від якого до бази ходу не більше години.

— Збільшити оберти! — наказав мічман смуглолицьому кремезному мотористові Семену Чижеєву.

— Єсть іти парадним ходом! — відповів той, кумедно кривлячи рот посмішкою.

Верхня губа у Чижеєва була розбита, і ліве око майже закрите синястою пухлиною. Здавалося, що з такими «прикрасами» важко бути веселим, а моторист всю дорогу намагався жартувати та ще й підморгувати своєму широкоплечому рослому другові — гаковому [3] Гаковий — матрос, який відпихає або підтягає гаком шлюпку на підході або відході. Степану Восьмьоркіну. У гакового на вилиці теж красувався синець, а на носі було підозріле потовщення.

Ось за ці не передбачені статутом «ліхтарі», які майже не сходили з фізіономій Чижеєва і Восьмьоркіна, а тільки міняли місця і відтінки, мічман не полюбляв кмітливих і на диво моторних приятелів. Він посилав їх на найгірші роботи і на верхній палубі завжди тримав біля вантажопідйомників та промаслених тросів. Бо ж не поставиш забіяк біля парадного трапа. Що подумають гості про корабель? Скажуть: «Не гвардійці, а жителі гауптвахти — бешкетники якісь».

— І на якого біса вам оцей клятий бокс? — запитав одного разу головний боцман у друзів. — Всю красу чоловічу псуєте. Вас же і в строй ставити незручно: один сигналить «ліхтарями» на правому фланзі, другий — на лівому.

Приятелі по цій мові лиш весело перезирнулися, і гостроязикий Чижеєв з невинним виглядом відказав:

— Синець для боксера не ганьба, а почесна прикраса, так як ваші вуса, товаришу мічман. І статут не забороняє.

Вуса в мічмана були схожі на рудувату, наче вискубану щітку і не додавали краси його мідночервоному обличчю. Мічман образився за свої вуса і перестав картати непоправних забіяк. Зате ж тепер віи намагався тримати їх у «чорному тілі».

Четвертою і найскромнішою людиною на баркасі було біляве, з пухкеньким обличчям салаженя [4] Салаженям, салагою на флоті зневажливо називають молодих, недосвідчених матросів. Кость Чупчуренко. На флот він потрапив недавно, під час війни. Матроська роба на ньому ще стовбурчилася, а безкозирка стриміла на голові, як той кухарський ковпак. Чупчуренко, очевидно, звик під матусиним крильцем довго ніжитися в ліжку і тому не висипався на кораблі, де замалим не цілу добу лунали дзвінки тривоги, скрізь чутно було з рупорів уривчасті команди й пронизливо свистіли боцманські дудки. Він і зараз сидів з посоловілими очима і час від часу клював носом.