Гюнтер Крупкат - Корабель приречених

Якось у таверну «Блакитний тюлень» зайшов молодий моряк у короткій куртці і широких штанях, недбало брязнув на стіл повну жменю монет.

— Ей, хазяїне, налий мені і моїм друзям! У мене в кишені ще дзвякає кілька пенсів. Завтра відчалюємо, — голосно гукнув він хазяїнові, якого не видно було за хмарами задушливого тютюнового диму і горілчаного перегару. Низьке приміщення таверни, до краю набите гамірливим натовпом людей всіх відтінків шкіри, було наче в тумані.

— Хай живе новий корабель-велетень! — вигукнув хтось за одним з столів.

Молодий матрос нахилив своє збуджене обличчя до сусіда з червоними від алкоголю очима.

— Не дуже хвастайся цією розкішною посудиною, боцмане.

— Ти що, хіба не англійський моряк? — в'їдливо запитав той.

— Ну, звичайно, англійський. Але з цим човном я не хотів би мати справ. Нехай спочатку покаже, на що він здатний.

— Не мели дурниць, хлопче. Вантажопідйомність цього велетня сорок шість тисяч тонн. Він робить двадцять п'ять вузлів за годину. Ми таки відберемо у клятих німців Блакитну стрічку першості, згадаєш мене!

— Вони швидше повісять тебе на тій стрічці!

Від громового реготу задрижали стіни таверни.

— Не вірите?! Ви ще побачите, — огризнувся боцман. Він розправив зім'яту газету і пальцем показав на аншлаг, надрукований жирним шрифтом: «Судно йде на рекорд!»

— Облиш! — спинив його моряк. — Наш брат однаково нічого з цього не матиме. Все дістанеться іншим. Я тільки брудний кочегар, боцмане, і мені зовсім байдуже, де сушити свої кістки: в кочегарці старої бананової шкаралупи чи біля сотень топок нового всесвітнього дива. Для нас, маленьких людей, це нічогісінько не змінює, і так буде завжди. Розумієш?

Моряк обняв руду дівчину, що пригорнулася до нього.

— Ходімо. Через три години я повинен бути на судні.

Боцман збентежено дивився їм услід.

Матрос разом з дівчиною похитуючись вийшов на темну портову вуличку. Сюди долинали галас і гуркіт з розташованого недалеко Вест-Індійського доку, чути було, як за старими халупами, що стояли край дороги, спліскується ріка.

Лакей обережно відчинив двері кабінету. В очі впала знайома обстановка. Із стелі, прикрашеної гіпсовими ангелами, звисала сяюча люстра. В її кришталевих підвісках грали переливаючись відблиски вогню, що палав у каміні. На стінах між книжковими шафами висіли картини в розкішних золотих рамах. Господар дому, повновидий, червонощокий чоловік, сидів за письмовим столом і читав, підперши голову рукою.

— Сер Брюс Ісмей, — доповів слуга.

Господар, не глянувши, підняв руку. Слуга вийшов і схилився перед відвідувачем, що чекав у вестибюлі.

— Екселенц запрошує вас.

Елегантно одягнений худорлявий чоловік з сивиною на скронях швидкою твердою ходою пройшов по дзеркальному паркету. Господар підвівся. Він був у довгому темному сюртуці з тонкого сукна. В пластроні, що виступав з модного жилета, виблискувала велика перлина. На чорному шовковому шнурку гойдався монокль. Приязно посміхаючись, господар пішов назустріч гостеві.

— Я потурбував вас у незвичний час, дорогий Ісмей. Але цього вимагали невідкладні справи.

— Завжди до ваших послуг, екселенц.

Господар і гість підійшли до каміна й сіли в м'які крісла. Лакей приніс вино й сигари, перевернув дрова в каміні і тихенько вийшов.

Кілька хвилин панувала мовчанка. Чути було тільки легеньке потріскування дров. Екселенц задумливо дивився на язики полум'я. Коли він підвів голову, обличчя його було серйозне.

— Німцям це не сподобається, сер Брюс, — промовив він. — Дуже не сподобається! Ви читали передову вчорашнього номера «Берлінер Локаль-Анцейгер»? Яке зухвальство!

Ісмей кивнув головою.

— Вільгельм II надто зарозумілий. — І, посміхнувшись, додав: — Судно завдасть чимало клопоту нашим дорогим братам.

Екселенц недбало відмахнувся.

— Що кайзер! Головне те, що німці — наші конкуренти… Авторитетові Великобританії як морської держави світового значення завдано удару. Це важливіше, ніж питання про відношення.

— Цілком правильно, — погодився сер Брюс. — Але судно…

— І судно, — жваво підхопив екселенц. — Воно мусить на весь світ продемонструвати нашу перевагу на морі. Тепер ми вирвемо в Північної Німеччини Блакитну океанську стрічку. Британський торговий флот матиме найбільше, найкраще, найшвидкохідніше і найсучасніше судно! — його світлі очі спалахнули. Екселенц був не лише екселенц, його превосходительство, але й акціонер компанії Вайт-Стар-Лайн. Він подався вперед. — Це судно мусить бути найшвидкохіднішим, сер Брюс. Поразка в змаганні не тільки підірвала б авторитет нації, але й завдала б серйозної шкоди компанії Вайт-Стар, а отже, і нам з вами. Я хочу, щоб ви, як президент компанії, ще раз, востаннє все добре продумали.