Гюнтер Крупкат - Корабель приречених

— Не знаю, дівчинко, що там. Але нам не личить стояти поряд з цими людьми, — відповіла вона суворо, хоч сама була теж явно заінтригована подією.

— О, я прошу тебе, мамо, — наполягала дочка. Слуга поштиво підступив ближче.

— Там виставлена модель великого корабля, мадам, — сказав він.

— Модель!? О! В такому разі можна було б…

Дівчина, мало не скрикнувши від радості, швиденько підібрала спідницю і кинулась в натовп. За нею, незадоволено похитуючи головою, рушила й мати. На деякій відстані од них ішов слуга, міцно притискаючи до себе пакунки.

За широким склом вітрини стояла майже двометрова модель корабля. Над корпусом судна з безліччю ілюмінаторів піднімалися верхні палуби, широкий капітанський місток, високі радіощогли та чотири великі труби. Як було сказано у виставлених поруч поясненнях, довжина «Короля морів» і справді становила двісті вісімдесят метрів, його шлюпочна палуба височіла над водою більше ніж на двадцять метрів, а від ватерлінії тіло велетня занурювалось у воду на п'ятнадцять метрів. Вантажопідйомність пароплава сорок п'ять тисяч тонн! Найкраще і найбільше судно в світі! Британське судно!

Серед радісно збудженого натовпу хтось заспівав «Пануй, Британіє!..» Інші, незалежно від чинів і соціального стану, підхопили пісню. Пануй, Британіє, оволодівай морями! Через кілька днів твій гордий корабель, маючи на борту близько трьох тисяч чоловік, вирушить у свій перший рейс через океан. Він ітиме з такою швидкістю і впевненістю, з якими ще жодне судно світу не перетинало зелені хвилі Атлантики.

Три тисячі чоловік подорожуватимуть у плавучому палаці небаченої розкоші!..

Тріумф був загальний. Радів Лондон, раділа вся Англія. Збудження досягло свого апогею, коли залунали дзвінкі голоси хлопчаків-газетярів:

— «Івнінг пост»! Найостанніші новини про судно-велетень! Світовий рекорд забезпечено! Фантастичні ціни за каюти!

Люди хапали з рук газети. Зчинилася давка. Чути було вигуки захоплення. Натовп біля вітрини весь час збільшувався. Полісмен знизав плечима, заклав руки за спину і рушив далі.

— Ой мамо! Ти бачиш? Оце диво! Який чудовий корабель! Тільки подумати: на ньому є басейни для плавання, тенісні корти, театр, кафе, бари, оранжереї, навіть магазини! А з палуби на палубу можна потрапити за допомогою ліфта. І в кожній каюті телефон! О, це просто чудо! Як мені хотілося б поплавати на ньому! — захоплено говорила дівчина, йдучи до екіпажа, який чекав їх.

— За місце треба заплатити тисячу фунтів, — тверезо розміркувала мати, але це ніскільки не зменшило захоплення дочки.

— Нехай би навіть не в каюті люкс, мамо. Я з задоволенням погодилася б і на містечко в третьому класі. Тільки б побувати на цьому незвичайному пароплаві!

— В третьому класі! Ти компрометуєш мене. Будь ласка, поводься пристойно, дівчинко! — і енергійним помахом лорнета вона наказала «дівчинці» піднятися в екіпаж.

На Среднідл-стріт, де розташовані банки, зустрілися два літніх буржуа.

— Хелло! Як справи?

— Дякую. А ваші?

— Не ремствую. Ви були сьогодні на біржі?

— Ні.

— Ну й курс, скажу вам. Таких цін давно вже не бувало.

— Вайт-Стар-Лайн [4] Вайт-Стар-Лайн — назва судноплавної компанії. ?

— Ну, звичайно, Вайт-Стар. Ви знаєте, цей корабель-велетень…

— Непогана реклама.

— І це ви називаєте рекламою? Я вважаю, що сорок п'ять тисяч тонн — факт, з яким треба рахуватися.

— Гм… Я віддаю перевагу йоркшірському вугіллю.

— На нього зовсім немає попиту, мій любий. Раджу вам триматися. Шахтарі незабаром припинять страйк, і тоді ви знову підете вгору.

— Можливо, ви маєте рацію. Треба було б придбати акції Вайт-Стар.

— Вірте моєму слову, вельмишановний. Ще не занадто пізно, хоч десятого квітня судно вже виходить у море. Пробачте, поспішаю. Ей, кебмен!

Він узяв мотокеб, швидко виліз на сидіння і, махнувши на прощання рукою, поїхав.

Чоловік, що лишився, підвів очі до електричного ліхтаря, матова куля якого блідим місяцем висіла над вулицею, затьмарюючи слабке світло старого доброго газового ріжка. Та він не бачив ліхтаря. Перед його очима стояли цифри, безліч цифр і пакети акцій. Чоловік щось підрахував у думці, хитнув головою і пішов геть. Оце бізнес! Чудовий бізнес!

По обох берегах Темзи на сорок кілометрів тягнеться порт, який не стихає ні на хвилину. Насичене кіптявою повітря день і ніч тремтить над ним від какофонії звуків — брязкоту підйомних кранів, гудків пароплавів, пронизливих сирен та свистків паровозів. Величезні портові склади ненажерливо ковтають товари, що їх з місяця в місяць вивантажують тут тисячі океанських пароплавів, щоб потім, узявши на борт новий вантаж, знову вирушити в широкий світ. Армія матросів, вантажників, корабельних агентів безперервно заповнює численні портові таверни, що розмістилися поблизу.