Вадим Собко - Зоряні крила

А вона тепер взагалі уникала зустрічей, розмов, суперечок. Акуратно і точно виконувала всю призначену їй поточну роботу, а думки її завжди були там, у невеликому кабінеті, де на просторому аркуші паперу вже намітилися перші котурн майбутнього літака.

У принципі своє завдання Марина вирішила швидко і не вагаючись. Те, що так бентежило Крайнєва, здавалося їй зовсім простим і зрозумілим. Для неї було цілком ясно, що найбільшого успіху можна досягти, надавши машині форми літаючого крила. Правда, позбавлений фюзеляжу літак міг легко втрачати рівновагу, але Марина мала надію розв'язати і це досить складне завдання.

Робота її полегшувалася тим, що прекрасно систематизовані і розроблені дані дослідів Крайнєва були до її послуг.

І щодня, відразу ж після роботи, Марина поспішала у свою кімнату.

Марина знала, що жодної зайвої секунди немає в неї. Вона працювала напружено, гііби в лихоманці, все-таки примушуючи себе перевіряти кожен крок, кожен розрахунок, щоб не зробити помилки.

Літак мав бути чудовою машиною, бездоганно точною у польоті і цілком безвідказною. Марина ясно уявляла його, і серце її стискалося в передчутті слави.

Валенс зайшов до її кабінету одного пізнього вечора, коли в усіх коридорах інституту вже погасили вогні. Він обережно постукав і терпляче чекав, поки Марина відгукнеться і дозволить йому зайти, але все ж встиг помітити різкий рух, яким кинуто було газету на великий аркуш ватманського паперу. Жодним словом ній по виявив здивування з такої недовіри. У кожного з співробітників інституту могли бути свої особисті роботи чи проекти.

Валенс прийшов до Марини у невеликій, але цікавій справі: один з інженерів подав проект нового крила для літака, і директор хотів почути думку Марини щодо цього проекту.

Спочатку дівчину знервував нежданий прихід директора. Валенс забирав у неї дорогоцінний час, відволікав од основної роботи. Проте за мить Марина вже заспокоїлася — справа, з якою прийшов Валенс, була дуже цікавою і багато в чому повчальною.

Дівчина побіжно глянула на рисунок, відзначила оригінальність його і попросила Валенса залишити це креслення для детального розгляду — за кілька днів вола зможе дати навіть писані зауваження.

Валенс охоче погодився. Тему розмови було вичерпано. Настала хвилина мовчанки. Директор встав із стільця, і Марина теж підвелася з крісла. Незграбним рухом зачепила газету, і вона з тихим шарудінням з'їхала на підлогу, відкриваючи величезний аркуш ватманського паперу і вже майже накреслений літак.

Валенс глянув і здивовано спинився:

— Ви конструюєте новин літак?

Марина мовчала. Як сердилася вона на себе в цю мить за свій недоречний, незграбний рух! Валенс дивився здивовано, зацікавлено. Ще мить, і він підійде до столу і стане розглядати креслення.

— Так, Адаме Олександровичу, — сухо промовила Марина, — я працюю над новою конструкцією літака, але до закінчення цієї роботи я б не хотіла її комусь показувати. Вас я теж дуже прошу нікому про неї не говорити. Незабаром я закінчу і проситиму вас дати мені змогу зробити доповідь на вченій раді інституту.

Хвилину Валенс дивився на Марину, обмірковуючи відповідь, потім схвально хитнув головою:

— Прошу.

Він сказав тільки це слово, повернувся і пішов до дверей. І раптом усі сумніви, всі думки, які досі тривожили Марину, нахлинули на неї широким потоком. Захотілося спинити Валенса, попросити нікуди не йти, вислухати її, допомогти розібратися у власних думках.

Ледве чутні кроки Валенса зникали у нічній тиші. Ось уже зникли вони, ось уже тільки неспокій, відгомін руху залишився в коридорах.

Марина опустилася в крісло. Дівчині було над чим замислитися, було чого вагатися. Від недавнього часу в неї раптом зникла впевненість у правильності вибраного шляху. Чи дасть літак типу літаючого крила велику швидкість? Чи не повториться знову історія з винайденням винайденого?

Марина вийшла з-за столу і підняла з підлоги газету. Акуратно згорнула її і поклала поруч з кресленням. З тонких, ледве помітних ліній і пунктирів на папері в'язалися контури дивовижного літака. Марина провела рукою по білому ватману, і їй здалося, ніби метал бойової машини тремтить під її пальцями.

Шість стахановських бригад було перекинуто на п'яту дільницю для будівництва тепляка. Всі роботи йшли у напруженому, досі небаченому на будівництві темпі. Шість бригад, одна від одної краща, з ранку до ночі поралися біля свіжих пахучих дощок і колод. Виконроб Полоз тепер майже не ночував дома. Вдень і вночі його можна було знайти біля тепляка або в маленькому будиночку контори п'ятої дільниці.