Вадим Собко - Зоряні крила

У військового було велике, з різкими рисами обличчя. Губи його складалися в презирливу дугу. Уніформа сиділа на ньому, як вилита. У начищених крагах нестерпно блищало сонце. Дорн підвів військового до Крайнєва і відрекомендував. Військовий звався Макс Буш — він був заступником Дорна і відав охороною.

Друзі швидкими кроками пройшли до Яринки, не маючи ніякого бажання розмовляти із своїми тюремниками.

Дні тяглися довгі, тоскні і до нудоти схожі один на другий. Жодної роботи, жодних розваг. Все ті ж самі остогидлі обличчя Дорна і Буша. Все та ж сама усмішка на випнутих губах Мей.

Дорн намагався часом зломити Крайнєва. Він значно більше боявся спокійної і навіть веселої настороженості Юрія, ніж анархічності Волоха.

Дні йшли за днями, але ніхто не міг помітити хоч би найменшого зламу у настроях чи поведінці Крайнєва. Щоранку він разом з Волохом бігав по аеродрому, потім робив гімнастику. Потім наставав сніданок. Після сніданку вони годували риб в акваріумі чи співали пісень. Книжки у них відібрали. Після обіду вони лягали спати, називаючи себе дрібними буржуа. До вечора часто гуляли по асфальту аеродрому. Інколи до них приєднувалася навіть Мей.

Таке життя лютило Крайнєва надмірно, але він завжди говорив, що давно вже мріяв потрапити в санаторій з таким чудовим режимом. Дорн відповідав, що радіє, коли Юрій задоволений його гостинністю. Той ледве стримував себе, щоб не вдарити Дорна за таку гостинність.

І все-таки Дорн був цілком переконаний, що зломить Крайнєва. У нього була певна ставка, і помилитися в ній він не міг. Така людина, як цей інженер, не могла довго залишатися без роботи. Величезна творча енергія Юрія Крайнєва мусила знайти собі вихід. Почуття безсилля мучило інженера більш за все. Нелюдським зусиллям волі він примушував себе спокійно розмовляти з Дорном і навіть милуватися красою сонячного заходу разом з Мей Дорн.

Він — хлопець, який пройшов важку школу життя в дитинстві, ціною напруженої праці досяг майже фантастичних речей, — мусив тепер цілими днями слухати погану музику, що, наче ріденький сироп, заливала всі куточки будинку.

Його власна енергій, бажання працювати мучили його більше, ніж десять Дорнів разом. Величезна справа, справа його життя владно вимагала віддати їй весь талант, всю енергію, а він мусив цілими днями дивитися на сірий аеродром і нудитися, мріючи про ту хвилину, коли, нарешті, візьме в руки циркуль.

А сонячні порожні лабораторії! немов кликали — приходь, ми чекаємо на тебе. Готовальні на креслярських столах ніби озивалися: ми тут. І він сам мусив скувати свою велетенську енергію, своє прагнення працювати. Він мусив зробити з себе людину без почуттів і талантів, бо інакше кожну хвилину могла прийти страшна і ганебна зрада.

Тут, у витонченому полоні Людвіга Дорна, слово «Вітчизна» стало найяскравішим словом його думок.

Воно ставало цілком матеріальним. За ним відчувалися величезні простори Союзу, він чув щасливий сміх незнайомих земляків, бачив усмішку друзів і широко розплатані крила літаків над Красною площею.

Тепер у нього було багато часу для мрій і думок. Він винайшов і придумав багато незвичайних речей. Реактивні літаки його літали з Москви на Камчатку і поверталися до Києва в один день. Вітчизна лежала перед ним, величезна, велична, — і зрада навіть не могла наблизитися до його думок.

Потім приходив Людвіг Дорн і починав говорити. Він говорив про велику славу, яка чекає інженера Юрія Крайнєва. Малював перед Крайнєвим звабливі картини майбутнього.

Дорн добре знав, що краплі води можуть продовбати найтвердіший камінь. Він говорив кожного дня, намагаючись отруїти думки інженера солодкою і приємною отрутою честолюбства.

Але одного дня, коли Дорн малював привабливу картину майбутнього інженера Юрія Крайнєва, Юрій цілком серйозно спитав, чи не можна буде земну кулю назвати його ім'ям. Якщо Дорн може дати певну гарантію, то Крайнєв, можливо, погодиться для нього працювати.

Дорн розгублено усміхнувся. Хвилину він не розумів, жартує Крайнєв чи говорить серйозно. Потім йому стало ясно — його метод приречено на провал. Він удавано весело розсміявся.

Ні, на жаль, він не може гарантувати такого перейменування.

— Тоді нам ні про що говорити, — серйозно, без тіні усмішки, явно знущаючись, проговорив Крайнєв.

Тоді Дорн змінив тактику, і зміну цю Крайнєв помітив не відразу. Спочатку він відчув навіть полегшення — ніхто не набридав йому з солодкими розмовами про майбутню славу. Такі розмови зараз неймовірно лютили його.