Борис Акунін - Алтин-толобас

— Звідки ви знаєте, що митрополит прочитав ваші записи?

Вальзер понуро відповів:

— Та вже знаю… Наступного ж дня ввечері, коли йшов з Аптекарського приказу, мене схопили за руки двоє ченців, поволокли по вулиці. Я кричав, одбивався — ніхто не допоміг. Один — він іще мене в вухо кулаком ударив, дуже боляче, — сказав: «Владика тебе бачити бажає». Навіщо б Таїсію мене, жалюгідного черв'яка, бачити, якщо не через Ліберею? Ні, прочитав підступний грек мій список, обов'язково прочитав. І, певно, уявив, що я присланий кимось за ним шпигувати. Кимось, хто відає про митрополитів інтерес до Лібереї… Тоді мені пощастило. Біля Троїцького мосту, що на Неглинній, побачив я мого начальника дяка Голосова зі стрільцями — він віз цареві ліки з Німецької аптеки. Я закричав, затіпався. Ченці й утекли. Після того випадку я найняв двох міцних слуг і нікуди без них не виходив. Ламав голову, як же мені до тайника добратися. Вирішив, що в усій Москві тільки у канцлера Матфеєва досить впливу здолати митрополита. Ну, а що було далі, ви знаєте — це вже при вас… Увесь місяць січень я чекав, чи не поїде куди Таїсій — на богомілля в Трійцю або хоч в Олександрівську Слободу, канави копати. Тоді ми з вами спробували б у його палати проникнути і до Лібереї добратися. А мерзенний грек усе сидить сиднем, щоночі вдома ночує. Під старість Таїсій зробився до холоду чутливим. Видно, тепер уже до тепла з місця не зрушиться, й раптом така удача з царевою апоплексією! Нині митрополита всю ніч не буде, не можна йому від смертного одра відлучатися. Сьогодні нам випав рідкісний, можливо, неповторний шанс!

До нічної експедиції підготувалися грунтовно — в Адама Вальзера все було продумано заздалегідь.

Одяглися в чорне, що облягало. Зверху, для тепла, натягли ватні татарські кацавейки. Шпагу фон Дорн не взяв — довга, незручна. Замість неї озброївся тесаком, обушком на ремінній петлі, ззаду, за коміром, прилаштував стилет в особливих потайних піхвах. Це один португалець під час Фландрської кампанії навчив: незамінна річ, коли треба завдати блискавичного, несподіваного удару, — витягаєш із-за спини й можеш метнути або полоснути ворога по фізіономії, це вже як зручніше. Пістолети не взяв, шуміти все одно було не можна. Замість вірьовочної драбини захопив мотузку з вузлами й гаком на кінці — по такій можна не лише спускатись вниз, але й піднятися на стіну або в вікно.

Вальзеру припало нести масляний ліхтар і запас свічок. Іще в нього був із собою порожній рогожаний мішок.

— Для книг, — пояснив аптекар. — Багато, звичайно, не винесемо — дуже важкі, через огорожу не перекинемо. Мішка вистачить. Замолея беремо неодмінно, решта за вашим вибором. Рогожа нам підходить найкраще. Втомимося нести, можна поставити на сніг, книги не промокнуть.

Мохової дісталися без пригод — у капітана був нічний ярлик, за яким вуличні сторожі без розмов відмикали зачинені на ніч ґрати.

Стіна довкруж митрополитського подвір'я була кам'яна, заввишки футів десять. Корнеліус вибрав по-темніший куток, закинув гак і враз опинився нагорі. Вальзер дерся довго, з пихканням, а наостанку довелося тягти його за комір. Ліхтар поки що погасили.

Всівшись нагорі, оглянули двір. Тихо. Вогні в палатах погашено. Із-за конюшні набігли два величезні собацюри, загавкали, молотячи лапами по стіні.

Вальзер передбачив і це. Вийняв з мішка (виходить, не зовсім порожнього) два шматки м'яса, кинув псам. Вони накинулись, проковтнули миттю, а за півхвилини обидва захиталися, повалилися набік.

— Мертві? — запитав фон Дорн.

Аптекар жахнувся:

— Що ви! Навіщо без гострої потреби позбавляти когось дорогоцінного дару життя? Це сонне зілля, я виготовив його для княгині Трубецької, вона безсонням мучиться. Коли вже на її ясновельможність, у котрій десять пудів ваги, діє, то на митрополитських собак тим паче.

Стрибнули в замет, швидко пробігли двором до терема.

— Он туди, — показав Вальзер. — Там чорний хід, щоб келійникам надвір, до відхожого місця бігати. У грека ж тепла комірчина біля спальні, з водозливом.

Капітан здивувався:

— А водозлив навіщо?

— Потім поясню, — шепнув аптекар. — Ну, вперед!

За рогом і справді були низенькі двері, зовсім незачинені.

Прослизнули до темних, задушливих сіней, звідти по двох сходинках до вузької галереї.

— Тсс! — ледве чутно прошелестів Вальзер. — Он там Юсупова келія. Не дай боже розбудити. А нам далі, до Таїсієвих покоїв.

Корнеліус сторожко глянув на житло страшної людини, прокрався мимо навшпиньках.