Борис Акунін - Алтин-толобас

— Я сердечно вдячний вам, пане капітан фон Дорн, за порятунок. — Аптекар схопив Корнеліуса за руку — потиснути, але замість цього, схлипнувши, поліз із цілуванням, і раз-таки цмокнув у кісточки пальців, перш ніж капітан відсмикнув кисть. — Я старий, слабий чоловік. Мене так легко вбити! І всі знання, всі таємниці, котрими я володію, назавжди зникнуть. Мій розум згасне. О, яка це була б утрата!

Фон Дорн слухав упіввуха, стурбований зовсім іншою втратою. З кишенькового дзеркальця на безутішного капітана вищирявся дірявий рот. І це на все життя! Не кажучи вже про те, що єдину перевагу перед блискучим князем Галицьким безповоротно втрачено. Тепер ніколи більше не всміхнешся дамам, не свиснеш у чотири пальці, не відірвеш із хрускотом шмат од смаженої баранячої ноги… Чорт би його побрав, цього лікаря-аптекаря з його виявленням почуттів, ліпше б його прирізали там, у провулку!

— Я дам вам шолдатіф. Проведуть додому, — буркнув Корнеліус і мало не застогнав: він іще й шепелявив!

— Любий, дорогоцінний пане фон Дорн, — переполошився Вальзер. — А чи не могли б ви провести мене самі? У… у мене є до вас одна вельми важлива розмова. Щонайцікавіша розмова, запевняю вас!

При всьому бажанні Корнеліус не міг собі уявити, яка цікава розмова буде в нього із цією старою печерицею. Про клістирні трубки? Про вчені трактати?

— Ні. Служба, — коротко, щоб не шепелявити, відрізав капітан. Чорт! «Шлужба»!

Раптом тон аптекаря змінився, з благального зробився скрадливим.

— Киньте ви милуватися на осколки зубів. Я вставлю вам нові зуби, біліші від попередніх! І зовсім безкоштовно. В мене лишився шматочок кістки африканського єдинорога, беріг для найвищих осіб, але для вас не пожалію.

Капітан так і сіпнувся:

— Зуби можна вставити? Ви не жартуєте?

— Ну звичайно, можна! Я нажив тут, у Московії, трохи багатства, роблячи чудові штучні зуби для заможних міщанок — із моржевої та слонової кістки, а особливим модницям навіть із шліфованих перлин.

Від несподівано розчинених обріїв Корнеліус просвітлів і лицем, і душею.

— Із перлин — це прекрасно! Я теж хочу із перлин!

Вальзер поморщився:

— Єдиноріг значно ліпший. Що перлини? За рік-два розкришаться, а ріг риносероса слугуватиме вам до смерті. Й не забувайте, що писали стародавні люди про магічні властивості єдинорога. Його кістка приносить удачу, оберігає від хвороби, а головне — причаровує жіночі серця.

Аптекар хитро підморгнув, і капітан одразу ж здався:

— Ага, єдиноріг — це те, що мені треба. Ну, що ви сидите? Вставайте, ходімо! Так тому й бути, я проведу вас. Коли ви мені виготовите нові зуби?

— Якщо ваша ласка, зараз же, під час розмови. Я видалю корені, зроблю зліпок, виточу нові зуби і вставлю. Кусати ними антонівські яблука ви, звичайно, не зможете, але всміхатися дівчатам — скільки завгодно.

Біс із ними, з антонівськими яблуками. Корнеліус куштував — кислятина.

Іти виявилося далеко — за стіну Білого Города, за Скородомський земляний вал, але не на Кукуй, де мешкали всі іноземці, а в звичайну російську слободу.

— Не дивуйтеся, — сказав Вальзер, ледве встигаючи за широкою ходою капітана. — Приїхавши до Московії, я передовсім перехрестився в місцеву віру, і через те можу селитися, де побажаю. Мені там спокійніше, ніхто із співвітчизників не суне свого носа в мої справи.

Корнеліус був приголомшений. Ренегат! Віровідступник! А з виду такий гарний, душевний дідок.

— Покороблені? — посміхнувся Адам Вальзер. — Даремно. Я цим дурницям значення не надаю. Бог у людини один — розум. Решта — пусті забобони.

— Любов Христова забобони? — не витримав фон Дорн. — Божі заповіді? Спасіння душі?

Не встрявав би у богословську суперечку, та занадто вже легко відмахнувся аптекар од Ісусової віри. Вальзер охоче відповів:

— Забобони — гадати, що від того, як ти молишся чи хрестишся, залежить спасіння душі. Душу — а я розумію під цим словом розум і мораль — спасти можна, тільки роблячи добро іншим людям. От вам і буде любов, от вам і будуть Мойсеєві заповіді. Що з того, якщо я до церкви не ходжу і чортів не боюся? Зате, мій хоробрий пане фон Дорн, я безкоштовно лікую бідних і сиротам бездомним у шматкові хліба не відмовляю. В мене біля воріт завжди ящик із черствим хлібом виставлено.

— Чому з черствим? — здивувався Корнеліус.

— Навмисно. Хто ситий, не візьме, а хто по-справжньому голодний, тому й черствий окраєць радість.

Потім ішли мовчки. Фон Дорн розмірковував про почуте. Судження гера Вальзера при всій єретичності здавалися вірними. І справді, що за радість Господу від людини, яка тисячу разів на день кладе на себе хрест, а ближніх тиранить і мучить? Хіба мало довкола таких святош? Ні, ти будь добрим і милосердним до людей, а що там між тобою й Богом — нікого не обходить. Так і старший брат Андреас говорив, Божий чоловік.