Борис Акунін - Алтин-толобас

Вискочити з машини, побігти через пустир?

А, власне, навіщо? Вбивати його, здається, не збираються. Поки що… Що ж, принаймні пояснять, чого їм од нього потрібно.

Упокорившись неминучості, він повернувся й почав дивитись, як зустрінуться спільники.

Шурик з машини не виліз. Сидів, виставивши лікоть у відчинене вікно і з невинною посмішкою дивився на франта в кремовому італійському костюмі, що поволі наближався зі зв'язкою ключів у недбало опущеній руці. Привітаються? Потиснуть руки?

— Салям алейкум, — привітно промовив Влад Соловйов і зненацька жбурнув ключі прямо в лице Шурику — блискавично швидким, точним рухом.

Зв'язка влучила сидячому точно в окуляри, так що хруснули скельця. Тієї ж самої миті Влад одним стрибком подолав останні метри, які ще відділяли його від «Ниви», схопив Шурика рукою за світлого чуба і двічі сильно приклав лобом об ребро дверцят.

Од несподіванки Ніколас просто скам'янів.

Спритний вікінг розчинив дверцята, й Шурик повалився лицем в асфальт, причому виявилося, що в правій руці, котру він до цього моменту не показував, у нього затиснутий уже знайомий магістру пістолет із чорною матовою трубкою.

Влад Соловйов узяв пістолет, роздивився його і, не обертаючись, помахав Фандоріну: ідіть, мовляв, сюди. Той наблизився на негнучких ногах, став трохи осторонь від нерухомого тіла.

— Дев'яносто третя «беретка», — шанобливо повідомив Соловйов. — Серйозна волина. Саджає потрійними чергами. Схоже, я вляпався в смердючу історію. Хто цей геносе?

Він копнув носком ковбойського чобота безживно вивернуту руку лежачого.

Відповісти Ніколас не встиг, тому що рука раптом ожила: схопила Влада за чобіт. Шурик, не підводячись, увесь зігнувся, і здвоєним ударом обох ніг підсік противника під другу щиколотку.

Соловйов гепнувся навзнак, а кілер різко підтягнув коліна до підборіддя і стрибком скочив на ноги. Не давши вікінгові опам'ятатися, з розмаху вдарив ботинком (сьогодні поклонник шістдесятих був не в кедах, а у важких туристичних всюдиходах) по пістолету — зброя відлетіла вбік і застрибала по асфальту. Завершивши розворот на каблуці, Шурик наніс удар у зворотному напрямку — цілив у підборіддя ворогові, одначе Влад вивернувся, зробив перекид через голову й випростався. Вся спина чудового кремового піджака тепер була в чорних розводах.

Виставивши руки перед собою трохи вище пояса, Шурик кинувся вперед. Замиготіли руки, ноги, зливаючись у єдину круговерть, наче лопасті вентилятора. Раніше Ніколас бачив таку рубку тільки в гонконзьких фільмах і вважав, що це чистої води трюкацтво. Короткі хриплі вигуки чергувалися з соковитими звуками ударів. Видно було, що зчепилися два майстри рукопашного бою, та це не давало Фандоріну права залишатися осторонь. Він теж закричав на все горло й кинувся на кілера. Не для того, щоб збити його з ніг — куди там, а щоб відвернути на себе і хоча б цим допомогти Соловйову, котрий оборонявся.

Поміч виявилася невеликою. Навіть не обернувшись, Шурик зробив ногою випад назад, влучивши Ніколасу точнісінько в пах, і магістр присів навпочіпки. Безмежний всесвіт умить стиснувся до розмірів забитого місця.

Качиним кроком Фандорін одшкандибав убік. Господи, як же йому було боляче!

І тут постраждалий побачив пістолет: він лежав собі біля бровки, байдуже поблискував під сонцем. Забувши про біль, Ніколас кинувся до зброї, схопив її й розвернувся — якраз, щоб побачити фінал вражаючого єдиноборства.

Влад Соловйов, який відступав назад під натиском вертлявого Шурика, зачепився високим каблуком за кришку каналізаційного люка. Похитнувся, змахнув руками й негайно отримав сильний удар підошвою ботинка просто в незахищені груди. Упав, розкинувши руки, й лишився лежати нерухомо.

— Ні з місця! Руки вгору! — крикнув кілеру Фандорін, виставивши вперед руку з пістолетом.

Ніколи йому ще не доводилося тримати бойової зброї, одначе Ніколас знав, що десь на рукоятці має бути запобіжник. Якщо його не зняти (чи якщо з нього не зняти?), пострілу не буде.

Лівою рукою магістр провів по гладенькій поверхні праворуч, ліворуч, зсунув якийсь важілець. Залишалося надіятись, що це і є запобіжник. Тепер треба бути вкрай обережним — ледь поворухнеш вказівним пальцем, і може вистрілити.

— Руки вгору! — іще раз крикнув Фандорін Шурикові, котрий стояв над поваленим супротивником і дивився на магістра з поблажливою посмішкою. Похитав головою, рушив до Ніколаса.

— Стояти! — підвищив голос Фандорін. — Я вистрілю! Чесне слово!