Борис Акунін - Алтин-толобас

Розбійник нагнувся, підібрав кинджал, що випав, і наступив приголомшеному Корнеліусу на груди, припечатав до мостової. Смужка сталі піймала місячне сяйво, тьмяно блиснула. В житті фон Дорн іще не бачив нічого красивішого від цього швидкоплинного сполоху.

Господи, прийми душу раба Твого Корнеліуса, сина Теодора й Ульріки.

Ввімкнути комп'ютер і відкрити файл vondorn. tif було справою однієї хвилини. Ось він — з'єднаний із двох половинок і відсканований заповіт капітана Корнеліуса фон Дорна. Якщо послання сину Микиті, звичайно, було заповітом.

Почерк у капітана, навіть за уявленням сімнадцятого століття, був поганенький. Ніколас примружився й дуже повільно, по складах, почав читати: «Па-мять сия для сын-ка Ми-ки-ти ег-да в ро-зу-ме-нии бу-дет а ме-ня Гос-подь при-бе-рет а ny-ти на Мос-кву не no-ка-жет а еже-ли умом не дой-дешь как того изи-ека-ти на то во-ля Бо-жья na-ки со-блазн ди-авол-ский не за-вла-дел…»

— Що-що? — перебила Алтин. — Слухай, я не в'їжджаю. Ти можеш це перекласти нормальною мовою? « Егда, паки ». Чортівня якась.

— Зараз, — сказав Фандорін. — Спочатку почерк розшифрую.

Він увійшов до програми « Scribmaster », разом з тим і пояснюючи, що це програмний продукт нового покоління, розроблений спеціально для дослідження стародавніх рукописних текстів. У базі даних надзвичайної програми міститься до трьох тисяч варіантів написання латинських, грецьких, єврейських і кириличних літер, які « Scribmaster » уміє зчитувати й перетворювати в будь-який із сучасних шрифтів.

У довгому списку стилів Ніколас вибрав рядок skoropis 17th cent, у графі transform toпоставив шрифт « Ижица», незручний для читання, але єдино підходящий, бо в ньому були літери, що не вживаються в сучасній орфографії. Надрядкові знаки, звичайно, пропадуть, але це не страшно — прочитати все одно буде можливо.

Алтин із цікавістю спостерігала за маніпуляціями магістра, дихаючи йому в саме вухо й час від часу навіть лоскочучи скроню своїм стриженим волоссям.

Од дівчини пахло світанком, сном і свіжістю. Довелося зробити над собою зусилля, щоб не відволікатися від головного.

— Ну, поїхали. — Він перехрестився й натиснув enter.

— Ти що, з богомольців? — запитала Алтин.

— Ні, я, власне, агностик. Але гірше не буде.

Рукописний текст на екрані зник, з'явилася картинка: старовинний годинник, стрілка котрого повільно відлічувала секунди. Наприкінці другої хвилини зображення здригнулось, і замість незрозумілих каракулів виник звичайний друкований текст. Ніколас і Алтин мимоволі подалися вперед, не помічаючи, що притискаються одне до одного щоками, і впилися очима в дисплей.

— Усе одно нісенітниця якась! — незадоволено вигукнула журналістка. — Ні в зуб ногою.

Але магістр лише нечемно відмахнувся, ковзаючи поглядом по рядках. Прочитав, розгублено затряс головою. Прочитав іще раз.

— Ліберея? Іванова Ліберея? — пробурмотів він. — Невже та сама? Казна-що! Маячня!

Алтин дивилася йому просто у вічі.

— А? Ліберія? Це та, що в Африці, чи що?

Фандорін похмуро вдивлявся в екран, ворушачи губами.

Тоді журналістка розлючено вдарила його гострим кулачком у бік (від несподіванки Ніколас ойкнув).

— Переклади, гад! Я здохну зараз од нетерплячки!

І він переклав, супроводжуючи читання необхідними коментарями:

— « Писано для сина мого Микити, коли в розум ввійде, а мене вже не буде, якщо не приведе Господь повернутися в Москву. А якщо не зрозумієш або не зумієш знайти шуканого, так на те воля Божа, щоб спокуси диявольської уникнути. А якщо й знайдеш, то заради Христа бери тільки ту Ліберею, що внизу в алтин-толобасі. (Не знаю, що це таке.) Замолея ж, прикритого рогожею, чіпати не смій заради спасіння душі. (Що за Замолей такий, не маю уявлення.) Від Скородома (забув, що це таке — здається, назва Земляного валу), від Кам 'яних воріт іди 230 сажнів (сажень — це сім футів, отже, мова йде про відстань приблизно 500 метрів) по Чорній Слободі в той бік, як від Скелі Тео, пращура нашого, до Княжого Двору… (Хм, цікаво. «Скеля Тео» — це, швидше за все, Теофельс, родовий замок фон Дорнів. Який там може бути княжий двір? Ах, так! Це він про Фюрстенхоф! Фюрстенхоф — сусіднє містечко, де колись була миза князів Гогонлое! Який же це напрямок? Дай Боже пам'яті, я ж там позаминулого року всі околиці облазив… Так, точно: Фюрстенхоф од Теофельса на південному сході. Який, одначе, Корнеліус надміру обережний! Гаразд, читаємо далі.)… до Княжого Двору, і там побачиш дерев'яний дім у стільки вікон, скільки було дочок у пращура нашого Гуґо Сильного. (Гуґо Штарк, тобто Сильний, жив у п'ятнадцятому столітті. Я прочитав у родовій хроніці швабських фон Дорнів, що в нього було тринадцять дочок і всього один син. Значить вікон тринадцять. Дивне число для московської будівлі сімнадцятого століття.) А якщо дім від пожежі згорить, то не страшно, бо там підкліть (тобто перший поверх або фундамент) міцна. Як увійдеш у цю підкліть, іди у північно-східний куток. Там кам'яна вузька плита. Ти цю плиту підніми, під нею залізний ланцюг і коване кільце. Ти його потягни й потрапиш до тайника з долівкою. Перед тим як спуститися туди, помолись Господу нашому Ісусу Христу. Кісток мертвих не лякайся, а цікавості Христа ради не піддавайся і ні в якому разі Замолея того не чіпай. (Знову цей незрозумілий Замолей!) Не порушуй моєї батьківської волі, бо собі й усьому роду людському гірше зробиш. Відсунь книгу і… (Тут пропуск. Але сканер не винуватий — на моїй половині листа дефект, папір продірявився. Зовсім невелика дірка, на одне коротке слово. В усьому іншому цілість документа відмінна. Судячи з контексту, щось незначуще, благочестиве. Припустимо: «З Богом». Але що ж там такого жахливого в Замолеї цьому, прикритому рогожею? Навіщо ж так сина страхати? Можливо, якийсь забобон. Так, і ось найголовніше — кінцівка.) Так знайдеш Іванову Ліберею. Благослови тебе Христос. Писано в Кромешниках 3 травня 190-го року. Корній Фондорн руку приклав ».