Борис Акунін - Алтин-толобас

Казарма стояла за триста кроків од Матфеєвських палат, на вулиці Малоросійці. Чиста, світла, при власній кухні та арсеналі. Але командирові належало квартирувати не з ротою, а у двірському флігелі, близько від боярина.

Дім із багатьма службами розташовувався поблизу Покровки, у провулку, котрий на честь канцлера називався Артамонівським. Квартиру капітанові одвели простору, з дубовими європейськими меблями, з голландською піччю. Крім денщика, приставили слугувати ще холопа та дівку-прачку. Харчі належали від боярського столу: коли запросять, то у світлиці (Артамон Сергійович був у поведенції простим і нечванливим), а то приносили просто до кімнати.

На окрему згадку заслуговувала екіпіровка — такої у фон Дорна ніколи не було. Сріблена каска і кіраса з золотою насічкою; зелений парадний мундир із позументами та ще один, повсякденний, доброго англійського сукна. Чобіт чотири пари, з них одні лакові, дзеркального блиску. Ще від боярина в дар боброва шуба й шапка на зиму, півдюжини батистових сорочок, дві пари теплих підштаників. Коли Корнеліус вільного вечора вибирався в Німецьку слободу (жаль, нечасто вдавалося), то походжав між будинками справжнім франтом: новий капелюх зі страусовим пір'ям, з-під розгорнутої матфеєвської шуби видно камзол із шиттям, при боці шпага в нових золочених піхвах, в одній руці тростина з різьбленим набалдашником моржевої кістки, у другій — тонкої роботи табакерка. Із сорока рублів чом же себе не побалувати.

Видали капітанові казенного коня — несказанного красеня чистокровної текінської породи. Свого попереднього, іспанського, Корнеліус продав, хоча й жаль було. Можна було б і потримати на боярській конюшні — зерно не своє і догляд дармовий, та нічого коневі без діла боки наїдати. Продав вороного рейтарському майорові Люку Шарпантьєру — з вигодою, за тридцять два рублі з полтиною. Рейтар, хоч званням і літами був старший, розмовляв із фон Дорном шанобливо, заздрив. Коли дізнався, що той отримує по двадцять п'ять золотих пістолів на всьому готовому, жалібно лайнувся по-гасконськи: рейтари за мирного часу сиділи на половинному окладі.

Із грошима у Корнеліуса виходив повний порядок. Уперше в житті він почав одкладати, й багато. А чом би й не одкладати? Вина він не вживав — на Москві пити не можна, відразу зіп'єшся; в кості не грав — за це Іван Артамонович по голівці не погладить, та й ні з ким при нинішнім піднесенім становищі; на жінок не витрачався — хіба зрідка, на подарунок Стешці. Однак через велику зайнятість тепер бував у білошвейки рідше; та й потім, прибутку від неї було більше, ніж витрат: і пригостить, і сама обдарує. Нещодавно подарувала комір гіпюровий брюссельського мережання. Отак за два роки можна було на добрячий дім назбирати — у Штутттарті чи в Тюбінгені, з яблуневим садом і навіть власним ставком. Але де саме купити дім і коли — про це тепер думалось непевно. Корнеліус знав, що поїде з Росії неодмінно, та, звичайно, не майбутнього літа, а пізніше. Хто ж од свого щастя втікає?

Артамон Сергійович був щедрим. Другого тижня фондорнової служби зайшов до кордегардії і ну зброю перевіряти — чи утримується чисто, чи змащені мушкети і пістолі, чи наточені шпаги. Залишився задоволений. Капітана хвалив, пожалував пару соболів за десять рублів. Хіба погано?

Обов'язки в Корнеліуса були такі. Головний (це не говорилося, розумілося само собою) — охороняти самого боярина, його двір і сім'ю, ну а крім того, по черзі зі стрільцями Стременного приказу і списниками князя Милославського мушкетери тримали караули в Кремлі. Іноді фон Дорну як черговому офіцерові випадало стояти при дверях на царських бенкетах і посольських прийомах. У сяючій кірасі, з оголеною шпагою в руці він стовбичив там нерухомим істуканом — нібито й оком не поведе, а сам бачив і примічав багато чого. Тішило, що в усій величезній залі зброя у нього лише, якщо не брати до уваги государевих охоронців-ринд із церемоніальними срібними сокирками. Навіть у іноземних послів при вході до палацу відбирали шпаги, про придворних нема чого й казати. За появу перед світлі государеві очі при шаблі або хоча б кинджалі — смертна кара, без полегкості. Усім, виходить, не можна, а капітану фон Дорну можна й навіть треба. От яке йому (а вірніше Артамону Сергійовичу) довір'я.

Упродовж перших двох місяців нової служби надивився Корнеліус і на город-Кремль, і на придворні звичаї, і на самого Государя Царя Великого Князя Всія Русі Самодержця.