Борис Акунін - Алтин-толобас

Це було просто нечувано! Державний службовець, представник установи, створеної для того, аби забезпечити безпеку британських громадян, радив ні в чому не повинній людині забитися в щілину, поставити хрест на власному житті, на професійній кар'єрі.

— Я не археолог, я історик, — відрізав Фандорін. — У Гімалаях мені робити нічого. А звідси я не поїду доти, доки не поверну своєї власності!

Страху більше не було. Замість нього насунула злість: на нечесний трюк, який викинула доля; на цього непроханого порадника, якому тільки б пошвидше позбутися докучливої проблеми; на в'язку, безглузду, мерзенну країну, в якій перестають діяти закони розуму й логіки. Лиха година занесла сюди Корнеліуса фон Дорна! Чого йому не сиділось у своїй Швабії?

Але варто було Ніколасу подумки вимовити ці крамольні слова, й він одразу втягнув голову в плечі. Приверзлося, ніби всі вісім поколінь російських Фандоріних на чолі з самим Корнеліусом суворо дивляться на свого нікчемного нащадка і презирливо хитають головами — вусатими, бородатими або ж прикрашеними бакенбардами: «Стидайся, Ніколасе Фандорін. Не смій розводитися так про свою вітчизну. Нема нічого ганебнішого зради й легкодухості».

Радник заворушив м'ясистими губами й роззявив було рота, та магістр перебив його щонайнечемніше:

— Я знаю заздалегідь усе, що ви мені скажете. Що тут не Британія і не Європа. Що міліція не буде мене захищати від цього ковбоя-очкарика і не буде шукати мій кейс, тому що це нікому не потрібно. Що тур джунглі. Що росіяни — нецивілізована нація, котра не має уявлення про права особистості, про людську гідність, про законність. Що все тут роз'їдено корупцією. Гаразд! Я не суперечу! Так усе і є! — Він розпаливсятак, що вдарив кулаком по товстому шкіряному підлокітнику. — Але саме цим я і скористаюся. Міліція не буде шукати пропажу, тому що в неї нема стимулу? Я дам їй стимул! Я оголошу нагороду за повернення листа й ноутбука. Десять, ні, двадцять тисяч фунтів. П'ятдесят! Знадобиться — сто! Я закладу квартиру, я візьму в банку позику, але я поверну нашу сімейну реліквію! Як ви гадаєте, містере Пампкін, додасться завзяття в суперінтенданта кримінальної поліції, чи як він тут у них називається, коли я пообіцяю премію в 100 тисяч фунтів?

Радник з безпеки, здається, теж починав злитися. Зсунув кудлаті брови, неприязно примружився і сказав:

— Перше. Я аж ніяк не вважаю, що росіяни — нецивілізована нація. Росіяни такі, якими вони й мають бути, якщо брати до уваги умови, в котрих вони виховуються й існують. Тут інший моральний клімат, сер Ніколас, більш жорсткий і суворий, ніж наш. У нас людині значно простіше вирости порядною, законослухняною, толерантною й політично коректною. Чи велика заслуга бути порядним, якщо тобі з дитинства гарантовані гамбурґер, дах над головою й захист прав особистості? Бути цивілізованою людиною в Росії набагато важче — це вже цивілізованість справжня, чесно зароблена, а не спадкоємна, як у нас із вами. За сто чи сто п'ятдесят років пристойного життя на нашій британській шкурі наріс культурний шар, який благопристойно прикрив первісну шерсть. Але не дуже тіштеся щодо європейської цивілізованості. Культурний шар — якщо він дістався без зусиль, за самою тільки географічною вдячливістю — тримається доти, доки не подме сильний вітер. Повірте мені, я всякого повидав на своєму віку. У разі справжньої небезпеки так звана цивілізована людина за лічені секунди повертається до первісного стану — щоб вижити, дряпається нігтями й кусається не гірше за будь-якого росіянина.

Було видно, що Лоуренса Пампкіна вразили в болюче місце. Радник побагровів, роздувся, з рота вилітали крапельки слини. Така гарячність мимоволі викликала повагу. До того ж Фандорін згадав, що писали газети про катастрофу порома «Християнія»: про бійку за рятувальні жилети, про те, як політкоректні британці, шведи й данці спихали з плотиків тих, хто слабкіші.

Та екстремальна ситуація — це особливий випадок, хотів заперечити магістр. Людина не може ручатися, як вона поведеться перед лицем смертельної небезпеки. Тут прориваються інстинкти, а цивілізованість виявляється в повсякденному функціонуванні суспільства. Чи можна росіян назвати цивілізованою нацією, якщо вони кусаються і дряпаються кожного божого дня, з будь-якого приводу й зовсім без нього?

Аргумент був вагомим, але радник, виявляється, ще не договорив.

— І друге. Ваша ідея про премію не така вже й погана, якщо вам настільки дорогим є цей папірець. Суперінтендантів тут немає, але на Петровці, 38 розташований міський карний розшук, а в нього є начальник, полковник Нехватайло. І я навіть міг би вас із ним звести. — Тут Пампкін вжив граматичну форму, що іменується в англійській граматиці «нереальним станом», із чого випливало, що зводити Ніколаса з містером Нехватайлом той не збирається. — За однієї умови: якби на вас не полювали. Послухайте, Фандорін, зараз не до аристократичних сантиментів. Папірець, якщо навіть йому триста років, — усе одно не більше ніж папірець. Ви розводитеся про нащадків, які вас не простять. А якщо ви затримаєтеся в Москві, у вас не буде ніяких нащадків, ви не встигнете їх завести. Урветься ваш розпрекрасний рід, нікому буде хизуватися фамільними реліквіями. Утікайте звідси, юначе, давайте дьору, вшивайтеся (дипломат продовжив синонімічний ряд іще більш енергійними дієсловами, що змусили магістра зіщулитися). І чим скоріше, тим краще.