Борис Акунін - Алтин-толобас

Припадаючи на забиту ногу, рушив до рятівного прихистку — посольства Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.

Радник з безпеки Лоуренс Пампкін, громіздкий чоловік із губатим, як у мастифа, лицем і яскраво-блакитними очима, окинув повільним поглядом пошарпаного відвідувача, поплямкав губами і байдужливо запитав:

— Що з вашим одягом, містер Фандорін, тобто, сер Ніколас? І чому у вас зелені смуги на щоках?

— Розумієте, я… спершу впав у сміттєвий бак, а потім зірвався з роликів, — відповів Ніколас і почервонів — так по-ідіотськи це прозвучало. Просто якийсь Макс Ліндер.

Але радник не висловив ані найменшого подиву. Навпаки, вийшов із-за письмового столу, міцно потис Ніколасу руку й запропонував сісти у допотопне крісло, яке, мабуть пам'ятало ще лорда Бівербрука. Сам сів напроти, запалив російську папіросу і, роздмухавши кволий вогник, звелів:

— Розповідайте.

Слухав уважно, жодного разу не перебив і навіть майже не рухався, тільки час від часу струшував попіл.

Коли Фандорін завершив свою готичну оповідь, яка тут, у пишному казенному кабінеті, мабуть, звучала цілковитою маячнею наркомана, запанувала тиша. У відчиненій кватирці, тремтячи на протязі, сумно потеленькував японський дзвіночок.

— Ви гадаєте, що я з глузду з'їхав? — не витримав тривалої паузи магістр. — Що в мене манія переслідування? Чесно кажучи, я й сам не зовсім упевнений, що мені все це…

Пампкін жестом зупинив його.

— Ні, сер Ніколас, я бачу, що ви розповідаєте правду. Принаймні те, що вам здається правдою. Більш того, я навіть готовий повірити, що ви не маєте ні найменшого уявлення про те, чому вас хочуть ліквідувати. Я багато років провів у цій країні, і я знаю: тут може статися все, що завгодно. Абсолютно все… І людське життя тут коштує не дуже дорого. Проте ваша історія, безумовно, має якесь цілком раціональне пояснення.

— Яке?! — вигукнув Ніколас. — Я перший день у Москві! Я представник тихої, мало кому цікавої професії! Який тут може бути раціональний мотив?

Радник з безпеки зітхнув, ледь хитнув головою.

— Можу припустити мінімум три. Перший: вас вважають за когось іншого. Хоча це і малоймовірно, коли врахувати, що кілер очікував вас у готельному номері. Друге: ви бачили щось зайве й самі цього не зрозуміли. Третє: той, хто приймає рішення, помиляється, вважаючи, що ви бачили дещо зайве. Та мало чого може бути… Хочете добру пораду?

Пораду від чиновника Форин Офісу? Ніколас закліпав світлими віями. Напевно, містер Пампкін і справді прожив у Росії занадто довго й через це почасти обрусів — навіть он палить папіроси «Біломорканал».

— Пораду? — недовірливо перепитав Фандорін.

— Авжеж. — Лоуренс Пампкін із деяким збентеженням пояснив: — Я ж радник.

— Так, буду вам вельми вдячний!

— Залишайтеся до завтра в посольстві. Можете переночувати на тій канапі — я сам іноді тут сплю, коли засиджуюся допізна. Нікуди не виходьте. Канцелярія вже зачинена, та вранці вам видадуть тимчасовий паспорт. Мої люди вивезуть вас у багажнику автомобіля й доправлять прямісінько до лондонського рейсу. Тікайте, сер Ніколас, поки цілі. Інакше, боюся, доведеться відправляти вас на Батьківщину у свинцевій труні.

Такої поради Фандорін аж ніяк не очікував.

— Але якщо я зараз поїду, я не дізнаюся, що все це означало, й потім каратимуся здогадками решту життя. І ще, я не можу повернутися додому без заповіту фон Дорна! Мені не простять цього нащадки.

— Так у вас є діти? — нахмурився радник, ніби цей факт іще більше ускладнював справу.

— Ні. Та колись будуть. А чому ви запитали? — насторожився Ніколас.

Пампкін відповів не відразу.

— Я не знаю, сер, хто і навіщо хоче вас убити. Але, як видно, дуже хоче. Можливо, це мафія. Або спецслужби, яких тут нині розвелася величезна кількість, і в кожної свої секрети, свої інтереси. Раніше було значно простіше: КДБ та ДРУ, і все, а тепер Росія переживає період феодальної роздробленості, у кожного князька свій штат професіоналів з проведення спецоперацій. Та деякі підрозділи ще беруться за виконання приватних замовлень. Дуже важко стало працювати, — поскаржився містер Пампкін. — Я це кажу не для того, що захистити мені вас не вдасться. В мене гарні зв'язки, багато добрих знайомств у туземних силових структурах, але у вашому випадку я просто не знаю, на кого треба виходити й до кого звертатись. А поки я буду з'ясовувати… — Він красномовно чиркнув жовтим од нікотину пальцем себе по горлянці. Ніколаса від цього жесту занудило. — Та й після повернення до Лондона на вашому місці я поводився б обережніше. Хто знає, наскільки серйозними є наміри ваших недоброзичливців. Можуть дістати вас і в Британії. Прецедентів вистачає… Може, поїдете в яку-небудь археологічну експедицію на півроку-рік? До Південної Америки чи там у Гімалаї.