Борис Акунін - Алтин-толобас

Ні коней, ні зброї, ні грошей, а найгірше те, що пропала подорожня.

Шукати управи? Але хто повірить людині, в котрої ні документа, ні свідків, а з одежі самі вуса? Як порозумітися чужою мовою? І, головне, кому скаржитися — тому свинопикому, від якого втік на кордоні?

Фон Дорн сів, учепився руками в стрижене каштанове волосся.

Що ж тепер — пропадати?

По освітленій завзятим червневим сонцем Пироговці, спритно лавіруючи між нечисленними перехожими, нісся на роликах іноземний чоловік баскетбольного зросту, в синьому блейзері з золотими ґудзиками, при червоно-зеленій шотландській краватці, з дорогим кейсом у лівій руці. На те, що це саме іноземець, вказувала сяюча, білозуба усмішка й розкритий путівник, затиснутий у правій руці туриста. Зрештою, й без того було зрозуміло, що молодик не з туземців — у Москві нечасто зустрінеш дорослого чоловіка респектабельного вигляду на роликових ковзанах. Проділ, що ділив зачіску рівно на дві половини, дещо порушився від зустрічного вітерцю, пряме світле волосся розтріпалось, але не катастрофічно — два-три помахи гребінцем, і пристойний вигляд буде відновлено.

Роликові ковзани були не звичайними, які можна купити в магазині, а зовсім особливими, виготовленими на спеціальне замовлення за 399 фунтів стерлінгів. Власне, навіть і не ковзани, а черевики на пористій платформі, у п'ятисантиметровій товщі якої таїлися коліщатка з титанового сплаву, дуже міцні та напрочуд вертляві. Коли Ніколасу спадало на думку перейти з чинного кроку на невагоме ковзання, він присідав навпочіпки, повертав маленькі важільці на задниках диво-взуття, і в нього, як у бога Гермеса, на ступнях виростали маленькі крила. В рідному місті Фандорін нечасто користувався автомобілем чи громадським транспортом — дивовижні черевики могли в лічені хвилини домчати його куди завгодно в межах Центрального Лондона. Не страшними були ні пробки, ні штовханина в метро. Та й для здоров'я корисно.

У Москві ж, яка вразила гостя столиці кількістю машин і недисциплінованістю водіїв, їздити транспортом, здається, було безглуздим — поїздка до архіву на таксі зайняла б куди більше часу й навряд чи вийшла б такою приємною. «Зовсім незрозуміло, — думав магістр, — як можна в мегаполісі з десятимільйонним населенням обходитися без дворівневих автострад?»

Ніколас читав багато цікавого про московський метрополітен, станції котрого навіщось побудовано у вигляді помпезних палаців, але недоладно було б починати знайомство з містом, про яке стільки чув і читав, з підземки.

Тому, вийшовши зі свого готелю (некрасивий скляний паралелепіпед, який до неможливості псував вигляд Тверської вулиці, та й номери гірші, ніж у поганенькому «бед-енд-брекфасті»), Ніколас побіжно глянув на червону стіну Кремля (потім, це потім) і рушив за картою в південно-західному напрямку. Промчав по Моховій вулиці спершу повз старий університет, де навчалися принаймні четверо Фандоріних, потім повз новий, де за Івана Грозного розташовувався Опричний двір. Задерши голову, подивився на кам'яну табакерку дому Пашкова — півтора століття тому тут була 4-та чоловіча гімназія, котру закінчив прадід Петро Ісакович.

Напроти заново відбудованого храму Христа Спасителя (сер Олександер завжди говорив, що ця голова велетня спотворювала образ Москви своєю неспівмірністю і що єдина добра справа нових руських — висадження в повітря цього страхітливого творіння) магістр пригальмував і визнав, що собор йому, мабуть-таки, подобається — за двадцяте століття будинки в місті підросли, й тепер масивний золотий шолом уже не виглядав як сторонній предмет.

Слід сказати, що настрій у Фандоріна був піднесеним, йому сьогодні взагалі все подобалось: і лагідна погода, й голосне дихання Першопрестольної, й навіть похмурі лиця москвичів, які несхвально поглядали на стрімкого ковзаняра.

Серце дзвеніло й тріпотіло від передчуття дива. В кейсі лежала ліва половина дорогоцінного листа, котрій незабаром належало з'єднатися зі своєю відсутньою частиною, здавалося, навіки втраченою. Хоча чому «здавалося»? Її й так було втрачено навіки — на цілих три віки. В Ніколаса було сьогодні подвійне свято: як у історика і як ув останнього в роду Фандоріних.

Чарівний день, воістину чарівний!

Учорашні події згадувались як прикре непорозуміння. Де був морок, насланий на мандрівника злою силою, щоб перевірити, чи несхибний він у своєму намірі досягти поставленої мети.