Борис Акунін - Алтин-толобас

Працювати з начальником департаменту безпеки «Євродебетбанку» Володимиром Івановичем Сергєєвим було одне задоволення.

Цей респектабельний, підтягнутий пан у незмінному твідові, з щіточкою коротко підстрижених вусів дуже скидався на англійського джентльмена з тієї породи, що канула в Лету разом із розпадом британської імперії. Схожість посилювалася тим, що при першій зустрічі Володимир Іванович легко перейшов з Фандоріним на англійську, котрою розмовляв майже без акценту, хіба що трохи зловживав американізмами. Потім, щоправда, бесідували його рідною, та час від часу екс-полковник уставляв який-небудь іномовний зворот позакрутистіше.

Розмістили Ніколаса в будинку неподалік од Київського вокзалу, де мешкало багато іноземців і де не зовсім туземний вигляд магістра менше кидався у вічі. У двох невеликих кімнатах (кабінет і спальня) було все необхідне для роботи й відпочинку. Їжу постояльцеві привозили з ресторану, а коли Фандоріну треба було вийти в місто, він перебував під постійним прикриттям непримітних молодиків у строгих костюмах: двоє крокували трохи ззаду, а вздовж узбіччя непоспіхом рухався черговий автомобіль — неодмінно який-небудь величезний всюдихід із затіненим склом.

Володимир Іванович заїздив щоранку, рівно о дев'ятій, і ще неодмінно телефонував увечері — запитував, чи нема нових доручень. Із тими, які отримував, упорувався швидко й чітко. Зайвих питань не задавав, у суть пошуків, якими займався Ніколас, не вникав. Якщо всі офіцери Комітету держбезпеки були такими ж ефективними, міркував іноді Фандорін, просто дивно, що радянська імперія так легко розвалилась. Очевидно, полковник Сергєєв усе ж належав до числа кращих.

Одного разу Ніколас побував у офісі банку, в Середнім Гніздниківським провулку, випив кави (без коньяку) в чудовому кабінеті Йосифа Гурамовича. Банкір намагався вивідати, чи рухається «справа», та Фандорін відповідав ухильно, а від запрошення на вечерю відмовився, посилаючись на надзвичайну завантаженість роботою. «Розумію, розумію, — засмучено зітхнув Габунія. — Даєте зрозуміти, що в нас чисто ділові стосунки. Гаразд, більше турбувати не буду. Працюйте».

Робочий день історика починався так. О пів на восьму підйом. Зарядка, контрастний душ, склянка грейп-фрутового соку. З алкогольними напоями після ганебної ночі в клубі «Педігрі» було раз і назавжди покінчено. Від самої думки про те неподобство й важке похмілля після нього Ніколас болісно морщився. У барі стояла ціла батарея пляшок, у тому числі й незабутній двадцятилітній коньяк, але до всієї цієї отрути магістр не торкався.

О восьмій двадцять — пробіжка Українським бульваром (у супроводі незмінного чорного джипа). О дев'ятій — візит Сергєєва. Полковник привозив чергову порцію книг, запитував про передбачуваний розпорядок дня, протягом десяти хвилин вів світську розмову про політику (за переконаннями він був патріот, непохитний державник) і виходив, після чого Ніколасу приносили сніданок.

Потім — робота. Спершу вона полягала в читанні історичних книг. Свій інтерес до легендарної бібліотеки Івана Четвертого магістр старався законспірувати, тож публікації на цю тему становили тільки малу частину запитуваних ним документів, монографій та мемуарів.

Можливості Володимира Івановича, здається, й насправді були необмеженими. Вечорами на квартиру привозили каталожні ящики з головних московських бібліотек, а потім, уже вночі, відвозили назад. Ніколи ще Фандорін не займався дослідницькою роботою в таких завидних умовах.

На третій день, штудіюючи працю професора Бєлокурова «Про бібліотеку московських государів у XVI столітті», Ніколас зробив неймовірне, фантастичне відкриття.

У знаменитому списку царської Лібереї, виявленому сто сімдесят років тому дерптським професором Дабеловим, серед інших латинських і грецьких манускриптів, значилась книга якогось давнього автора, невідомого сучасній науці: Zamolei sine Mathemat — «Математика» Замолея.

Натрапивши на це ім'я, Фандорін підхопився, перевернувши стіл, і так розхвилювався, що довелося випити дві склянки мінеральної води (зуби вистукували нервовий дріб об вінця склянки).

Невже в листі Корнеліуса йдеться саме про цю книгу?! Але якщо так (а як іще? як?), то, виходить, фон Дорн справді знав, де розміщена та сама Іванова Ліберея! Значить, вона дійсно існувала!

Фандорін вивчив усі наявні відомості про таємничу бібліотеку та її численні пошуки, що закінчувалися неодмінним фіаско.