Борис Акунін - Сокіл і Ластівка

Скільки Микола Олександрович не обурювався, скільки не соромив дружину за нице стерв’ятництво, Алтин не засоромилася і натиску не послабила.

— Нічого, Євгеній Онєгін поїхав же пасти свого дядька. А в Онєгіна, між іншим, дітей не було!

Захист магістра впав, коли тітка Сінтія зробила потужний хід: повідомила, що здійснить з небожем лише першу частину маршруту, до острова Мартаніка, а там залишиться, щоб пройти курс кактусотерапії; каюта ж (неймовірний двоповерховий «люкс» із власною терасою) залишиться у повному розпорядженні Нікі. На останні два тижні круїзу до нього зможуть приєднатися дружина й діти, за переліт тітонька заплатить.

— Тортуга! Барбадос! Аруба! — проспівала Алтин, водячи пальцем по карті. — На халяву! За принципом «все включено»!

— Не тішся ілюзіями, — тужливо мовив Фандорін, розуміючи, що програв. — Знаю я ці лайнери. Там чайових роздаси стільки, що вистачило б на двотижневу відпустку в Єгипті.

— Ти зовсім не думаєш про дітей, — звалився на нього, добиваючи, останній удар. — Коли ще вони зможуть побувати в цих казкових місцях? А ось Сінтія, лапочка, про них подумала.

Якщо вже Алтин називає тітку «лапочкою», справа зовсім кепська, подумав тоді Микола Олександрович.

Перша зустріч залізних жінок відбулася тринадцять років тому. Фандорін привіз юну дружину в Лондон — показати своє рідне місто. Заради такої нагоди вибралася з Кенту і тітонька. Зустрілися в готелі «Савой», на знаменитому тамтешньому afternoon tea. [5] Чай пополудні (англ.). Сінтія причепурилася, мов герцогиня-вдова на Ескотські перегони: костюм кольору рожевих перлин, неймовірний капелюшок і таке інше. Певно, хотіла, щоб московитка збагнула весь масштаб щастя, яке звалилося на неї — увійти в таку родину! Алтин же на той час ще уважала себе стрингером і вдягалася відповідно до іміджу. Була вона в сандалях і безформному балахоні з мішковини, чорне волосся прикрашене різнокольоровими індіанськими намистинами. До цього ще треба додати величезний живіт з дозріваючою двійнею, з приводу чого на балахоні були безладно нашиті місяць із сонцем.

Обидві дами втупилися одна в одну зі схожим виразом зневажливого здивування. З найкращими намірами Сінтія сказала (вона щиро вірила, що аристократичний стиль поведінки — поєднання манірності й безцеремонності): «Що ж, люба, поки ви при надії, можете носити те, що вам зручніше. Але потім все ж доведеться набрати пристойного вигляду. Ім’я «леді Фендорін», яке ви тепер носите, зобов’язує. Йдіть у відділ дамського вбрання «Харродс», хай до вас викличуть містера Ламбета. Скажіть, що міс Борсхед з Борсхед-хаусу попросила зробити вам повний гардероб. Рахунок можна надіслати на мою адресу». «Окей, — відказала Алтин своєю жвавою, але зовсім не аристократичною англійською. — Заїду, щоб зробити вам приємно. Але ви тоді теж зазирніть, будь ласка, на Пікаділлі до крамниці «Готичний жах». Хай вас теж прикинуть по-людськи, зроблять татуху на плече і пірсинг на язиці. —До всього ще й бовкнула, грубіянка, підвівшись: — Піду я в номер, а то щось мене тягне блювати». Хвилин п'ять після відходу новонабутої родички тітка глухо мовчала. Потім стримано мовила: «Що ж. Принаймні вона здатна народжувати дітей».

До слова, на дітей у Нікі була остання надія. На відміну від дружини, він не думав, що Ластик з Гелею дуже вже зрадіють перспективі Карибського плавання. Син і донька у Миколи Олександровича були нестандартними, мало схожими на інших підлітків.

Зміна характеру і поведінки сталася з близнюками у нетипово ранньому віці, років у десять. Спочатку брат, а невдовзі за ним і сестра раптом стали не такими, як раніше. Зникли безпосередність і веселість, обоє зробилися мовчазними і потайливими. Про що думають — незрозуміло, батькам не виливають душу, а дивляться часом так, буцім це вони дорослі, а тато: з мамою — нетямущі діти.

Ніколас вдарив на сполох. Але не схильна до паніки Алтин сказала, що це ранній початок пубертату і що сама вона в дитинстві теж була справжнім вовченям. Її турбувало тільки одне: Ластик з Ге лею почали зовсім мало їсти. Хлопчик і раніше був найнижчим і щуплявим у класі, але дівчинка, яка завжди відрізнялася чудовим апетитом, теж змарніла, на трикутному личку залишилися самі очі. Нормальні діти, вимірюючи свій зріст, радіють, коли додається новий сантиметр, а ці засмучувалися. Для чогось постійно вимірювали об’єм грудей і талії, втягуючи і без того запалі животи.

Щоб не травмувати дитячу психіку, батьки самі сходили на консультацію до спеціаліста, і той сказав, що це не зовсім типова симптоматика легкого підліткового аутизму, підсвідомий страх зростання і дорослішання. З часом саме минеться, а щоб не постраждало здоров’я, треба потихеньку підмішувати в їжу поживно-вітамінні добавки.