Борис Акунін - Сокіл і Ластівка

— А де заховано скарб?

— Ймовірно, в одній із дірок. Обережно!

Делоні зробив кілька кроків уперед і зупинився на самісінькому краю вузького колодязя. Посвітив униз.

— Чорт, глибоко…

Підкрутив фокусування. Промінь став тоншим і сильнішим та замерехтів по печері.

— То їх тут десятки, цих дірок! Пусте. Все обшукаємо. Ось тепер нас ніщо не зіб’є!

Він лунко хляснув Ніколаса по голому плечу.

— Ви молодчага, Ніку! Решта — питання техніки. Ми будемо мільйонерами! Чому тремтите?

— Змерз…

У печері було прохолодно, не те що зовні.

— Повертаймося по інших та по обладнання. А вам слід перевдягнутися у сухе і утеплитися. — Делоні зробився діловитим, він просто фонтанував енергією. — Вперед, старий! Тобто назад. У нас до біса роботи!

Важче за все було переправити в печеру міс Борсхед. Хоча вона і звикла приймати щоранку крижаний душ, ризикувати здоров'ям бабці Микола Олександрович не міг. Сінтію загорнули у пластик, перенесли крізь водяну завісу на руках і посадили у візок, який заздалегідь перетягли до копальні. Там тітка врубала всі фари (крісло було споряджене близьким і дальнім світлом, навіть протитуманним), включила електромотор і стала кермувати між шахтами. Спочатку Фандорін злякався, чи не гепнеться вона, але Сінтія вправлялася дуже зграбно. Вона об’їздила всю печеру, перерахувала отвори — їх виявилося 64, як клітинок на шахівниці. Якщо намалювати схему, водяний вхід знаходився. у правому нижньому куті — з поправкою на те, що кутів як таких не було, оскільки простір радше нагадував не прямокутник, а овал.

— Тут рештки якогось механізму! — доповідала тітка. — Дерев’яна порохня і поіржавілі залізяки!.. А тут кам’яне жорно!.. Ой, я знайшла кирку, майже цілу!.

Тим часом чоловіки перенесли багаж, встановили освітлення.

Фронт майбутніх робіт потроху прояснювався.

— Будемо ставити електропідіймач почергово над кожною дірою, спускатися, простукувати кожен сантиметр, працюючи металошукачем. Якщо знизу є штрек, так само дослідимо і його. І так 64 рази, — підсумував Делоні. — Думаю, на звичайний шурф вистачить півдня. Там, де є горизонтальний рівень, доведеться вовтузитися цілий день. Загалом, справ на і кілька тижнів.

— А хто буде лазити в усі ці дірки? Ви? — Міс Борсхед скептично оглянула гладкого джерсійця, глистоподібного: француза, довготелесого племінника.

Нотаріус посміхнувся тонкогубим ротом, даючи зрозуміти, що оцінив жарт і готовий її підтримати — у розумних межах.

— Можемо, звісно, й ми, але справа піде набагато швидше, якщо винайняти професіоналів. Все залежить від того, чи готові ви взяти на себе фінансування. — Міньйон дочекався від Сінтїї енергійного кивка і повів далі. — Чудово. У такому і разі варто спочатку оформити права на пошук, щоб наші працівники не могли претендувати на знахідку. Потім слід подбати про охорону — звістка про те, що ми шукаємо скарб у полишеній копальні, розлетиться дуже швидко. Потім доберемо і бригаду досвідчених шахтарів або верхолазів. Я знаю в Динаї доволі респектабельну фірму з ремонту дахів. Перевезти: сюди спеціалістів із Європи, звісно, дорожче, однак безпечніше…

— Сер Ніколасе, а чому ви мовчите? — перебила нотаріуса Сінтія. — Що ви думаєте?

— Я думаю про лічилку. Здається, прийшов час розповісти про неї нашим партнерам. Ви пам’ятаєте віршик, тітонько?

— Ще б пак!

— Тоді поясність містеру Делоні і містеру Міньйону про код. А я помізкую.

Поки міс Борсхед із задоволенням розповідала компаньйонам про лічилку, про яку в листі зазначено, що в ній ключ до сховку, Фандорін відійшов у бік і спробував зосередитися.

Сконцентруватися заважав Капітан Флінт, який пробрався в печеру, сидячи на руках у Сінтії. Дурна пташка затіяла гру: стрибала через ями. Перестрибне, допомагаючи собі крилами, другу, третю, четверту, потім повертає праворуч, сідає на довгий, обтесаний камінь під стіною, повернеться, заклично покричить. Повертається до входу — і знову повторює те саме. Ще раз, ще раз. І як тільки не набридне?

— Відчепись, ти мені заважаєш.

Ніка відсторонив папугу, який вхопився дзьобом йому в рукав, наче хотів потягнути за собою. Набридлива птаха знову перелетіла на те саме місце, але не розрахувала швидкості, вдарилася об стіну і з жалісним криком впала. Вона лежала на спині, задерши лапки, не ворушилася.

— От дурень безголовий! Догрався!