Борис Акунін - Сокіл і Ластівка

Сидіння у казино — найнудніша частина мого корабельного дня, який, наскільки ви вже зрозуміли, і так небагатий на розваги. В ігровому залі народу майже немає, британські старигані не люблять дурного ризику. Кажуть, на Карибах, коли сядуть американці, у казино не можна буде протовпитися, а поки біля нас із С. стирчить тільки якийсь малоцікавий француз. Він думає перед кожною ставкою ще довше, ніж тітка, а ставить, на відміну від неї, по одній жовтій фішечці. Весь час програє і жахливо через це страждає. Очевидно, це злоякісна форма мазохізму.

Я, схоже, зовсім розбританився. Знаєте, що дошкуляє мені тут найбільше? Наше світське спілкування під час марш-кидків на візку по палубі. Сьогодні провів статистичне дослідження. З двадцяти восьми людей, яких ми зустріли і які зав'язали з нами бесіду, одинадцять запитали: «How are you this morning?» [10] Як ся маєте сьогодні зранку? (Англ.) , решта сімнадцять: «Are you enjoying the view?» [11] Чудовий краєвид, чи не так? (Англ.) . Першим C. неухильно відповідала: «How is your own self?» [12] А ви самі як почуваєтесь? (Англ.) ; другим: «Fabulous, absolutely fabulous» [13] Розкішний, просто-розкішний (англ.). , після цього всі йшли далі, цілком задоволені розмовою.

Шеу, кали пастарієте, йа тожи будо ваз вазить ф колязці.

Ніко, якщо ти хочеш, щоб я відповідала на твої записи в блозі, забань свого трансформера!

Сома тронсформер!!!

Захід сонця над океаном — видовище цілковито чарівне. Сьогодні безвітряно і захід сонця виглядає так, наче в дзеркалі вирішив утопитися червоний помаранч.

Це я, як щирий британець, витримав паузу і тактовно перевів розмову на природу. Не сваріться, дівчата. Давайте я вам краще розповім про нашого сусіду по столу, містера Делоні. Не знаю, чим ми з тіткою йому не догодили, але я часто ловлю на собі його погляди скоса. За весь час вони з С. не обмінялися жодним словом, а на мої пусті чемності цей Оеіопау відповідає вигуками. При цьому він взагалі-то дуже балакучий і постійно розважає капітана якимись історіями. Корабельна публіка, як я вже писав, має звичку з напрочуд зацікавленим виглядом розмовляти про різні бздури, але містер Делоні — приємний виняток. Слухати його ніколи не набридає. Він багато де бував, чимало бачив. Рід його занять не зовсім зрозумілий. Нібито він торгує дорогими автомобілями, та водночас частенько згадує якісь офшори, інвестиційні портфелі, активи. Нібито він є головою правління чи то тридцяти, чи то сорока компаній. Якщо врахувати, що родом цей джентльмен з острова Джерсі, таке цілком ч можливо. Багато з тамтешніх мешканців процвітають завдяки офшорному статусу своєї вітчизни. Судячи з величезної перлини у краватці і діамантового персня на мізинці, у Делоні грошей набагато більше, ніж смаку, але я готовий вибачити йому і невихованість, і любов до мішури. Без його базікання я б на цих бісових вечерях засинав і падав носом у пюре з коріння селери або в манговий чатні.

Історії джерсійця завжди про одне й те саме: як хтось намагався його ошукати, та не вдалося. Кінцівка буває двох видів: «Тут я схопив скурвого сина за комір і добряче трусонув». Або: «Тут я легесенько так посміхнувся і кажу цьому скурвому сину…»

Сьогодні ввечері містер Делоні розважав нас розповіддю про те, як їздив в Індію вести перемовини про відкриття автомобільного салону з продажу «ягуарів» (Я переказую ці нісенітниці, щоб ти краще уявляла, Алтисю, атмосферу трапез, на яких тобі невдовзі, доведеться бути присутньою.)

Торгувався, отож, наш Делоні з якимось мумбайським дилером, «найбільшим пройдисвітом та скурвим сином у всьому штаті Магараштра». Ніяк не могли вони домовитися про умови. І тут індієць, наслухавшись про те, що в англійців модно роз’ятрюватися комплексом провини перед колишніми колоніями, завдає удару нижче пояса. Ви, каже, містер Делоні, хочете стерти мене на порох. Як ваші предки-сагіби хотіли пустити на порох мого прадіда. І розповідає, як під час сипайського повстання його пращура раджу (Делоні іронічно зазначив, що у кожного індійця обов'язково віднайдеться пращур раджа) англійці лякали шибеницею, якщо він не присягне на вірність. Прадід не злякався, бо для індуса прийняти смерть від рук невірних — прекрасний засіб забезпечити собі бонус при новому народженні. Тоді колонізатори, знавці місцевих вірувань, прив'язали його до дула гармати, зарядженої тільки порохом. Після такого пострілу від людини залишається купка кривавого шмаття, віддавати поховальному багаттю нема що, а це для індуса неможливо. І раджа присягнув королеві Вікторії за себе і своїх підданих.