Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Другого дня ми знову піднялися з цього старого русла на височину з ярдангами того ж самого характеру, по якій ішли цілий день, і дійшли до берега сухого русла, схожого своїми розмірами на те, в якому ми відкопували рештки рибальських хаток. Але воно було ще більш пустинне.

То тут, то там стирчали окремі дерев'яні стовпи різної товщини і висоти.

— Ну, Хомо, — сказав Лобсин, оглянувшись навкруги. — Навряд чи ми знайдемо тут зручне місце для стоянки! Ніякої ознаки свіжої зелені, — значить, нема води, а корм дуже бідний.

Русло простягалось далеко на схід. Я дістав бінокль і почав уважно оглядати береги вздовж русла. І ось, верст за п'ять від нас, я побачив у руслі біля підніжжя лівого берега маленьку зелену пляму, явну ознаку джерела води, оточеного невеликою рослинністю. А на укосі берега і над ним можна було розрізнити якісь стовпи і купи якихось уламків. Туди, звичайно, ми й рушили і знайшли крихітний оазис: прісне джерело, що вибивалося з-під самої берегової кручі якоїсь темної твердої породи, і навколо нього зарості очерету, кілька тополь і по сусідству кущі тамариску.

Ми, звичайно, влаштували свій табір на рівному майданчику, трохи осторонь, щоб не дозволити нашим тваринам відразу кинутися до води, затоптати і забруднити джерело, яке ховалося кроків за десять серед заростей очерету. Ми поставили намет, біля якого Очир заходився розкладати вогонь, і я з Лобсином піднялися по береговому укосу. Виявилось, що там на значній площі простягались руїни, стирчали окремі дерев'яні стовпи різної товщини і висоти, валялися дошки й колоди, напівзасипані піском; подекуди здіймалися рештки глинобитних стін і фанз, дуже звітрілих, ще вище підносились якісь башти, виїдені часом. Було ясно, що це вже не сліди колишньої хатки рибалок, а щось більш велике і більш давнє, яке вимагає уважного вивчення. Тут треба було зробити розкопки.

Повернувшись з обходу і напившись чаю, ми втрьох озброїлись нашими серпами, якими нарізали очерет, і вирізали більшу частину заростей, щоб тварини під час вільного випасу не витолочили їх; склали скошене на купу і лише після цього випустили тварин попастись до настання темряви на залишках, а на ніч дали їм частину скошеного. Запас його давав нам можливість пробути тут не більше трьох днів. Наступного ранку ми з Лобсином залишили Очира біля намету, а самі захопили кайло і заступи і полізли знову на берег, де почали розкопувати біля руїн глинобитних будинків.

Видаливши пісок, що нагромадився під захистом стін і досягав висоти до одного аршина, ми заглибились на висоту заступа в стару, дуже утоптану долівку, і незабаром нам почали попадатися різні, безперечно старовинні, предмети: бронзові наконечники стріл, кільце від уздечки, уламок жіночої брошки, залізна клямка з отвором, зрозуміло, проржавлена, залізна ложка і декілька жіночих головних шпильок. Попрацювавши години зо дві біля одного будинку і набравши десятка півтора різних речей, ми перейшли до другого, який займав більшу площу, розгороджену рештками стін на кілька кімнат. В одній із них з-під наносного піску в кутку показалася плитка жовто-сірого кольору з дрібними реберцями Видаливши пісок, ми виявили, що долівка цієї кімнати майже вся була вистлана такими плитками, розміром у квадратну четверть, схожими на ті, якими у нас у панських будинках вистилають підлогу ванних кімнат та кухонь. Кількох плиток невистачало, і це дало нам можливість легко звільнити від них половину кімнати і виявити цілий склад документів китайською мовою: це були дерев'яні тонкі пластинки завдовжки з піваршина, завширшки від вершка до долоні, вкриті ієрогліфами з обох сторін, вздовж пластинки згори донизу, тим-то їх треба було читати, тримаючи пластинку, як паличку, вертикально. На одних ієрогліфи були великі, на всю ширину пластинки, на інших — дрібні, в два паралельних ряди. Крім дерев'яних, попадались і паперові, з товстого паперу у вигляді довгих і вузьких смужок, і шовкові, списані також ієрогліфами у довжину. Ця підпільна, якщо так можна висловитися, бібліотека зверху була вкрита досить товстим шерстяним килимком з візерунками, досить потріпаним, який, очевидно, мав уберігати документи від сирості, що проникала крізь щілини між плитками. А втім, плитки мали дуже гладенькі рівні боки і були викладені акуратно, тому щілини були мінімальні. Вмістилище мало два кроки в ширину і три в довжину, більше четверті в глибину і розгороджене поздовжніми дерев'яними перегородками, на яких лежало кілька рядів плиток одна коло одної.