Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Ця пропажа ще більше ускладнювала становище. Щоправда, у мене в кишені були гроші за продані по дорозі з Урумчі до Нії товари. Їх було досить, щоб купити трьох коней з сідлами та ще дещо і харчуватися в дорозі додому. Але тоді ми з Лобсином цього разу повернулися б в Чугучак не лише без будь-якої виручки по торгівлі, але й втративши ще весь свій караван, намет і дорожні речі. Про цю пропажу я вирішив Лобсинові не казати до приходу в Нію. Коли Лобсин та Очир повернулися з водою, ми зварили вечерю і чай і в присмерках сиділи біля вогника. Буря цілком ущухла, виплив майже повний місяць із-за барханів, і ми ще довго сиділи, обмінюючись зауваженнями про те, що сталось. Місяць освітлював наш опустілий табір; на душі було недобре, Лобсин був дуже засмучений і часто зітхав.

Удосвіта ми піднялися, закип'ятили чай, відібрали з одягу та інших речей все, що в силах були понести на собі, а намет та інше понесли до руїн і склали всередині найвищих стін однієї з фанз, щоб у Нії доручити аксакалові приїхати і забрати ці речі, якщо він захоче. Потім по дорозі на південь підійшли до струмка, взяли з собою води в чайнику для сніданку і поплентались.

Після бурі встановилася тиха і ясна погода. Була половина жовтня, і сонце гріло ще сильно. Пішки ми рухались повільно і лише пізно увечері добралися до першого в пониззі Нії маленького селища. На наше щастя, тут була пара верблюдів, яких можна було найняти, щоб поїхати за нашими речами, залишеними на місці злощасної ночівлі. Хазяїн верблюдів разом з Лобсином поїхав назад, і наступного дня вони повернулися з своїми речами, наметом і навіть бочонками для води, які виявились на місці ночівлі, але були засипані піском. Вітерець за два дні здув пісок і-оголив бік одного бочонка.

У селищі я найняв того ж самого таранчу з трьома верблюдами, щоб він довіз нас і наші речі до Нії. Загалом минуло дванадцять днів з того часу, як ми виїхали гіиідси в нещасливу експедицію. Хазяїн Мухамед-шарі зустрів нас здивований.

— Звідки ви прибули? — спитав він. — З тиждень тому гут був Ібрагім і ваш хлопець. Вони сказали, що ви і рос з пісків пройшли навпростець через пустиню в Керію і звеліли взяти у мене залишені в'юки з товарами ї везти їх прямо в Керію, де вони мають зустрітися з вами. Ваш хлопець віддав мені мою розписку про одержання тюків, і я видав їх йому.

Він показав мені засвідчену аксакалом розписку, і довелося повірити, що Ібрагім з хлопцем дійсно взяли всі наші товари. Мухамед-шарі сказав, що його здивувало те, що ці двоє привели з собою так багато верблюдів.

— Що ж ви залишили вашим старшим? — спитав він їх. Вони сказали, що ми з останнього селища Нії найняли нових верблюдів — прямо через піски в Керію з провідником, який обіцяв нам показати великі руїни з буддійськими кумирами. А на Нії під час розкопок нічого інтересного не знайшли, і Ібрагім повезе товари і караван туди ж на окраїну Керії, щоб зустрітися з нами.

Ми з Лобсином відвідали ще аксакала і розповіли йому про все, що трапилось. Він дуже пожалів нас, сказав, що Ібрагім і наш хлопець до нього не приходили, а пішли, як розповідають, понад річкою Черчен, звідки за три дні шляху звертає невелика караванна дорога на Лхасу.

Повертатися в Чугучак з пустими руками, втративши навіть взятий з собою крам і всіх тварин, було б для мене надто прикро. Я підрахував наявні гроші, виручені за частину товарів, проданих у Нії. Виявилось, що я можу купити на них коня для себе, ішака для Лобсина і трьох або чотирьох добрих верблюдів і на зворотному шляху зупинитися на старому руслі Кончедар'ї на місці стародавнього міста Шаньшань, де ми по дорозі сюди почали розкопки і, надіючись на південну окраїну Такла-Макану, не закінчили їх.

Познайомившись з берегами сучасного Лобнору у вигляді озер та боліт Кара-кошун, я тепер не мав сумніву, що Лобнор китайських карт, тобто місто Шаньшань, або Лоу-Лань кінця І століття до нашої ери, знаходився не тут, в гирлі Таріму, а на півночі, на старому руслі Кончедар'ї, і що там, де ми так швидко припинили розкопки, мабуть, знайдеться достатня кількість інтересних старожитностей. Лобсин теж був цієї думки.

— Ми надто поспішили, Хомо! — сказав він, — покладались на розповіді про скарби Керії і Нії. Можливо, тут теж є скарби, засипані пісками Такла-Макану, але знайти їх важко. А там, на Кончедар'ї, ми їх знайдемо і не там, де копали, а далі на схід. Коли ріка вмирала, — це вмирання йшло знизу вгору по течії і старе місто було далі від того місця, де ми копали і знайшли лише рештки рибацьких хатин останнього часу. А коли поїхати вгору на один або два переходи, ми знайдемо руїни міста Лоу-Лань і що-небудь відкопаємо цікавішого, ніж гачки і важки для сітей.