Юрій Бедзик - Вогонь на вершині Комо

— Ти не впізнаєш свого старого приятеля Бракватісту? Часи не ті, друже мій! Зовсім не ті. Демократичні загравання нас більше не влаштовують. Звичайно, я й далі дотримуюсь своїх ліберальних поглядів. Але це в перспективі, так би мовити, як ідеал нашого майбутнього. Сьогодні ж треба діяти рішуче. Ситуація надто складна.

— Як позиції генерала?

— Нікчемні позиції. — Полковник устав і, обійшовши навколо столу, взяв комісара за лікоть: — Генерал у відчаї. Навіть національна асоціація промисловців відмовляється його підтримувати. Нас двічі викликали для охорони палацу. Одного разу ми витримали цілу облогу. Шість годин тривала демонстрація. Червоні лідери вивели на вулицю сто тисяч чоловік. Довелось підтягнути танки і нашу дивізію. Генерал Батіс зовсім розгубився. Я зайшов до нього в кабінет, щоб спитати, що робити далі. Ти знаєш, він був жалюгідний. Весь тремтів, засунув голову в сейф і перебирав там якісь папери. Коли побачив мене, мало не впав біля столу. Мабуть, подумав, що я прийшов заарештувати його. І тоді мені в голову прийшла ідея. Чудернацька ідея… — Бракватіста з деякою підозрою глянув на комісара, ніби зважуючи, чи варт розкривати душу перед цим чоловіком, але співчутлива посмішка на обличчі Себастьяна Олів'єро заспокоїла його, і він додав притишеним голосом: — Я подумав: варто мені було пристрелити генерала в його кабінеті, вийти на балкон і оголосити, що республіку врятовано, мене б зробили героєм. Можливо, мене призначили б… — Він раптом засміявся. — Звичайно, це все жарти. Ти не думай, що я серйозно. Мої ідеали лишились незмінними: міцна диктатура й орієнтація на північ.

Потім він перейшов до діла. Він привіз суворий наказ: за всяку ціну зірвати просування експедиції професора Крутояра.

— Вони сьогодні прибувають, — перебив його Олів'єро, походжаючи по кімнаті. — Мабуть, вже стоять біля причалу. Я просто не знаю, що робити. Та й взагалі, мені незрозуміло, чому генерал так перелякався? Сам видав візи, навіть висловив у пресі своє задоволення тим, що росіяни досліджуватимуть його землі, а тепер б'є на сполох.

Полковник криво посміхнувся. Наївність Олів'єро просто тішила його.

— Коли хочуть загнати вовка в пастку, його заманюють. А потім ось так! — І Бракватіста з силою ляснув долонею по столі. — Зрозумій ти мене: ми не могли відмовити їм у цій подорожі. Не могли. Інакше всі зрозуміли б, що генерал боїться чужого ока. Та й хто знав, що вони полізуть у саму кашу? Адже попередній маршрут був: середнє Оріноко, Сьюдад-Болівар, потім льяноси і все. Понесло ж їх до дідька за оцим голландцем! До речі, генерал боїться голландця. Дуже боїться. Я мав з генералом особисту розмову. І знаєш, не дурень наш шеф. Він каже, що цей йолоп, цей нікчемний філантроп недарма заховався в сельві й не вилазить на білий світ. Мабуть, збирає якісь матеріали, щоб потім опублікувати їх у пресі і почати сенсаційну кампанію. Зараз такі речі в моді: дискримінація населення, масові вбивства, порушення прав людини… Чого тільки, не наплещуть. Якщо професор Крутояр натрапить на слід і зустрінеться з Ван-Саунгейнлером, вони швидко заспівають однієї. А тут ще політичні заворушення, оцей клятий Коельо, з яким ти досі не можеш впоратись…

— Подивлюсь, як ти поламаєш на ньому зуби! — огризнувся Чорний Себастьян.

— Можливо, й поламаю, — підвищив Бракватіста голос до загрозливих інтонацій. — Поламаю через тебе. Не наступив кошеняті на хвіст, поки воно не вміло кусатись. А тепер доведеться попрацювати. Це теж на руку нашим ворогам. Можливо, Ван-Саунгейнлер уже зв'язався з доктором Коельо. От яка ситуація. І ти дивуєшся, що генерал не хоче пускати до себе в дім «добросердечних» і «безвинних» шукачів флори й фауни. А щодо партизанів Коельо, скажу тобі відверто: з ними треба кінчати якнайшвидше. Власне, для цього я й прибув сюди. У Коельо є зв'язки в столиці, навіть серед ділових кіл. Червоні теж підтримують його. Коротше, він визнаний лідер їхнього так званого національного фронту. Якщо ми затягнемо операцію, він спровокує виступи по всій країні…

— Ми перехопили їхнього агента від емігрантського центру.

— Яку ж вісточку несла пташка в бандитське гніздечко?

Олів'єро нічого не відповів. Це було питання, якого він найбільше боявся. Ходив по кімнаті похмурий, замкнутий, ніби чекав кулі в спину.

Одна свічка, догорівши, погасла, і червона жилка, ніби вмираючи, кілька секунд пручалась у розтопленому воскові.

Бракватіста зробив нетерплячий рух. Комісар здригнувся й відступив у темний куток кімнати. Вийшло зовсім не так, як думалось напочатку. Вони перехопили жінку й почали допит. Прямо там, на кораблі. До речі, це була донька доктора Коельо. Вона поводилася нахабно, з викликом. Потім кинулась на одного з охоронців, вирвала у нього з рук зброю і вбила себе на місці.