Чжан Чжі-мін - Диверсія у гавані Фейюньган

— За ваше здоров'я, генерале! — Старий підняв бокал з шампанським.

— За моє пили досить! Вип'ємо за ваше здоров'я! — заперечив Ню.

Раптом стіну залу задвигтіли. З дзвоном посипались шибки. Шампанське хлюпнуло в обличчя генералу. Почулися крики, зойки, виск. Усі в паніці кинулися до виходу.

Сунь Кай і Ню опинились на вулиці одночасно. Обидва побачили, як у повітрі з усіх боків здіймались сигнальні ракети: по дві червоних і по одній зеленій.

Ню Чжун-фу закричав:

— Сигнал: підхід ворожих суден.

— Не може бути! Які судна? Звідки? — заперечив Сунь Кай.

— Пости спостереження помилитись не можуть, — крижаним тоном відповів Ню.

Лякаючи і без того збожеволілий натовп сиреною, підлетів мотоцикліст. Він передав генералові пакет.

Ню глянув на папір і розлютився.

— Ах ти, тухле яйце! Ненажеро проклятий! — накинувся він на Сунь Кая, забувши про будь-яку пристойність. — Ось вона твоя робота! Визначна операція!

В укритті, схопивши трубку телефону особливого зв'язку, Сунь Кай закричав:

— Де цей мерзотник Ван? Негайно до мене! Під охороною!

Погасла електрика.

Солдати генеральського конвою засвітили кишенькові ліхтарики. Сунь Кай й Ню Чжун-фу з перекошеними від люті обличчями тримали по телефонній трубці.

Вислухуючи чиюсь доповідь, командуючий біснувався:

— Як це — висаджено в повітря склад?.. Розстріляю всіх до одного!..

Сунь Кай, в свою чергу, наказував:

— Догнати! Схопити! Своїми руками відірву твою дурну голову!

Командуючий одбіг від апарата, зробив коло по кімнаті і знову схопив трубку;

— Нуль нуль один? Містера Стоуна… Як!.. Куди полетів?.. На Тайвань!.. Ох, прокляття!.. — Він з силою кинув трубку на стіл.

Ебоніт розлетівся на друзки. І раптом від нового вибуху задвигтіли стіни. Здавалося, земляне склепіння ось-ось впаде.

Ван Хай-шен біг до моря. Біля самого берега він оглянувся і побачив людей, які доганяли його. Вони були ще далеко, але сумніву не могло бути — це за ним. Ван спустився до моря. Біля самої смужки піску стояв солдат з гвинтівкою наперевіс. Хай-шен підкрався, ривком звалив його з ніг і, не даючи опам'ятатися, ударив рукояткою пістолета по голові. Переслідувачі наближалися, вже було чутно вигуки:

— Стій! Держи!

Хай-шен кинувсь у воду. На мить хвиля накрила його, але він уперто плив вперед. Почулись постріли, кулі лягали навколо, одна зачепила ліву руку.

Ноги торкнулись каміння. Хай-шен видерся на один з каменів, що стирчав над водою, і відчув смертельну втому. Напружуючи зір, Ван вдивлявся в море, намагаючись розглядіти судна, що підходили до острова, але вони йшли без вогнів. Лише слух уловлював далекий-далекий шум машин. Тут він і зустрів світанок. Розірвавши на грудях сорочку, перев'язав рану. Над островом ще стелилися каламутні хмари диму. Біля причалів тіснилися десантні судна. А на найвищій вершині острова майорів на вітрі червоний прапор. Хай-шен дивився на прапор і радісно сміявся. У думці він сходив на цю вершину. Ван зробив спробу трохи підвестися, але раптом відчув, що тіло перестало йому коритись. Біль розлився скрізь — від потилиці до кінчиків пальців, поранена рука безсило повисла.

Ван з великими труднощами стягнув з себе ворожий френч і відкинув убік. Нестерпно хотілося пити. Він припав до каменя, хвиля перекотилася через нього. Потім знов; спробував трохи підвестися, але не зміг. За лишалась надія тільки на те, що якесь суди-підійде ближче. Та всі кораблі проходили и великій відстані. Ван махнув рукою, напере знаючи, що цього ніхто не помітить. Розвідник опустив голову і знепритомнів. Потім немов крізь пелену різноколірного туману він побачив довгі човни, що пливли зовсім поряд.

— Товариші!.. — шепотів Ван. — Товариші.

Ніхто, звичайно, не чув шепоту Вана…

Стерновий одного з човнів, того самого, де з сумкою медсестри через плече сиділа А-фин помітив розпростерте на камені тіло.

— Людина на камені! — крикнув він і так круто повернув човна, що дівчина, котра не зводила очей з острова, сподіваючись побачити у береговому натовпі Ван Хай-шена ледве не впала за борт.

Коли вона нарешті набула рівноваги, човен був зовсім близько від каменя.

А-фин міцно обнімала голову Хан-шен і не могла вимовити жодного слова. По її обличчю текли тихі сльози.