Чжан Чжі-мін - Диверсія у гавані Фейюньган

Ван Хай-шен анітрохи не зрадів цьому запрошенню. Він зробив спробу відмовитися, посилаючись на те, що Сун ще на тому боці і потрібно якнайшвидше допомогти йому та й іншим вибратися звідти, бо інакше їх можуть схопити.

— Не схоплять, — заперечив старий. — Їм зараз не до того, щоб нишпорити по рибальських хатинах. Наші друзі американці розшифрували кілька радіограм. У червоних цілковита паніка. Зірвано операцію, яка планувалася протягом кількох місяців. Важливо, що справу зроблено, а коли саме повернуться наші — на день пізніше, чи на день раніше — значення немає…

— Вибачте, шефе, — сказав Ван, — мені здається, що якраз після цієї справи Громадська безпека буде хапати кожного зустрічного… Я боюсь за свою сім'ю. Та й вам не варто втрачати такий надійний притулок, як мій дім.

— Все це вірно, голубе… Проте є одне «але». На банкеті будуть присутні американські офіцери. Вони захочуть, можливо, познайомитися з тобою, довідатись про подробиці…

— Ви скажете їм, що я знову вийшов у море.

— Їм це може не сподобатись. Між нами кажучи, якщо ці люди щось заберуть собі в голову, з ними краще не сперечатися і не суперечити. Отже, я чекаю.

— Дозвольте, шефе, трохи запізнитись, — попросив Ван. — Треба вмитися, поголитися, привести себе в порядок…

— Гаразд, — милостиво погодився Сунь Кай. — Але довго не затримуйся.

У приміщенні штабу оборони острова, у великому залі, зібралися військові, «політичні діячі», пишно вбрані жінки.

Банкет ще не почався.

Гості збиралися групами, курили, жартували, розмовляли. Настрій у всіх був піднесений.

Гладкий полковник пояснював дамам стратегічне значення щойно здійсненої операції.

— Вогонь над Фейюньган — це перший сигнал, — багатозначно казав він. — Це кінець нашого руху на південь і початок нашого руху на північ. Американці дуже високо оцінювали дію наших доблесних розвідників…

— Червоні в паніці, — розповідав хтось у другій групі. — Знищена вся ескадра. Кажуть, від міста залишилися лише попіл і зола.

Коли увійшов Сунь Кай, усі замовкли. Військові мимоволі підтягнулися і набрали бравого вигляду. Дами штовхали одна одну, намагаючись якнайкраще роздивитися героя дня.

Генерал Ню Чжан-фу пішов назустріч гостеві, витягнувши вперед обидві руки, і довго тряс сухі долоні старого.

Він шанобливо провів Суня до затишного крісла, не наважуючись першим розпочати розмову.

Сунь Кай клацнув золотим портсигаром, прикурив від послужливо піднесеної йому генеральським ад'ютантом запальнички і недбало спитав:

— Сподіваюсь, ви вже одержали інформацію, генерале?

— Так, одержав! Одержав звістку, радісну не тільки для нас. Я певен, що генералісимус і його радники будуть в захопленні… І я, нарешті, дістану можливість надати відпочинок нашим хоробрим солдатам… І саме вас ми повинні дякувати за це чудове відчуття безпеки, певності, гарантій. Коли-небудь на першій сторінці великої історії контрнаступу вдячні нащадки читатимуть ваше ім'я…

— … поряд з вашим, поряд з вашим, генерале, — так само недбало відповів Сунь.

Підозрілому генералові Ню здалося, що в голосі старого вчувався відтінок іронії.

— Мої заслуги в цій справі невеликі, — з гідністю відповів генерал. — Якщо я і запропонував два роки тому на нараді в начальника генерального штабу цей план, то, в усякому разі, його розробка і виконання належить тільки вам.

Сунь посміхнувся. Виявляється план належить генералові Ню! Командуючий, очевидно, забув, як ще перед відступом з материка вибухівка в районі гавані була закладена на його, Сунь Кая, вимогу. Так, сьогодні бравий генерал має хвацький вигляд. Не так, як у той день, коли кілька партизанів-комуністів розігнали два його батальйони… А під час боїв у західній частині провінції Чже-цзян доблесний Ню вискочив у вікно, навіть забувши взути черевики.

Сунь посміхнувся, узяв з таці високу склянку американського віскі і цокнувся з генералом.

— Кожний з нас скромно робить свою справу, яку довірила йому батьківщина… — сказав він.

— … І американці! — почувся вигук досить сп'янілого кремезного майора. — Хай живе Америка!

На п'яного зашикали. Він весело примружив очі, засміявся і, гикнувши, знову проголосив:

— Хай живе Америка!

— Майоре! — гукнув з гнівом на нього Ню. — Ми не менше, ніж ви, прихиляємося перед могутністю і величчю нашого союзника, але робимо це в благопристойній формі.

— Благопристойній!.. — Це слово, очевидно, сподобалось майорові. — Благопристойній!.. — проспівав він. — Коли б ящірка вміла розмовляти, вона також назвала б себе благопристойною твариною…