Чжан Чжі-мін - Диверсія у гавані Фейюньган

— Мамо, хто він такий? Куди піде? — спитала Пань-пань.

— Він — твій тато!

Пань-пань здивовано дивилась на чужого чоловіка, нічого не розуміючи. Бай Сю-ін хотіла одягти дочку в святкову сукню, але дівчинка заплакала.

— Мамо! Я не піду, я не піду!

Сю-і почала її умовляти:

— Не треба плакати, рідна моя, ми швидко повернемось…

За кілька хвилин усі троє йшли вулицею, ховаючись від дощу під одною парасолею. Гм навіть на думку не спадало замкнути двері і погасити в домі світло.

Як тільки стемніло, Ван і Мічений залишили печеру і знову рушили в дорогу.

В небі засвітилися зорі, але не минуло й п'яти хвилин, як погода різко змінилась. Починалася гроза… Коли підійшли до Мацзяїн, дощ лив уже як з відра, а вітер валив з ніг.

— Може, сховаємось від дощу? — запропонував Ван Хай-шен.

Сун Да-лун роздратовано відповів:

— Йди швидше, саме така погода нам і потрібна!

Грузнучи в багні, вони підійшли до будинку Чжао А-фу. Двері були не замкнені, у вікнах не світилося. Мічений дуже перелякався. Перше, про що він подумав — чи не пішов часом Чжао А-фу в Управління громадської безпеки, щоб про все розповісти. Силою волі він примусив себе заспокоїтись, вирішивши, що старий не насмілиться на такий крок. Злочин Чжао перед народом був таким тяжким, що йому не уникнути кари на горло. «Мабуть, десь сховався. Почекай, я тобі цього не подарую!»

— Що тепер робити? — занепокоєно спитав Ван Хай-шен.

Сун Да-лун не відповів. Він думав про те, що відкладати виконання завдання більше не можна. Нема добра без лиха — погода була сприятлива.

Мічений потупцяв біля будинку Чжао ще кілька хвилин і нарешті вирішив:

— Обійдемось без нього. Ходімо!

Знову довго місили грязюку. Вийшли на вже знайому диверсантові дорогу. При спалахах блискавки можна було розглядіти безладні купи каміння, земляну стіну, невеличкий сосновий ліс. Тепер Сун Да-лун не повз, як тоді, а йшов на весь зріст, усе прискорюючи ходу. Струмочки води повзли по тілу від коміра до пояса. Куртки промокли і коробились.

Ноги ковзали в рідкій грязюці, і Мічений вже двічі спотикався, забруднивши обличчя й руки у багні. Але всьому цьому диверсант лише радів. В таку погоду ніхто не вийде гуляти, всі сидять по домівках.

… Осторонь почулися чиїсь приглушені кроки. Проте, скільки Сун не вдивлявся в пітьму, там нікого не було.

Очевидно, далося взнаки перенапруження останніх днів — не витримали нерви.

Вони перейшли місток, перетнули кладовище і дісталися підніжжя гори Фейюньфин. Звели дух, прислухались. Крім монотонного шуму дощу і гуркоту грому, нічого іншого не почули. Сун Да-лун шепнув:

— Залишайся тут, пильнуй!

Він сковзнув униз і почав дертися крутим схилом.

При світлі блискавки Мічений розглянув нарешті мету — вкриту білою плитою могилу, що лежала осторонь від інших могил. Впоперек плити темніла табличка з червоними ієрогліфами: «Тут лежить мати…» Дати народження і смерті. «Не помилився, — подумав Мічений, — це тут».

Він штовхнув ногою плиту. Вона злегка посунулась. Тоді він обома руками натиснув на виступ у нижній частині плити, і вона плавно опустилася. Відкрився кам'яний жолоб, за яким темнів отвір. Перед тим як вповзти туди, Мічений оглянувся.

— Добре пильнуй! — наказав Сун Вану. — Тут наше майбутнє багатство і пошана!

Він втиснувся в отвір і освітив підземелля ліхтариком.

Це було обкладене цеглою підземне приміщення, таке просторе, що в ньому вільно вмістилося кілька якихось невідомих апаратів. Усе було саме так, як розповідав хазяїн. З хвилюванням підійшов Мічений до апарата, пофарбованого білим лаком.

За довгі роки своєї роботи шпигуна Міченому не раз доводилось мати справу з американськими апаратами подібного типу. Він швидко відшукав червоний засув-рубильник.

Тепер ніщо вже не могло перешкодити бандитові виконати завдання. Зараз з'єднаються контакти, струм помчить тонкими, надійно схованими в землі дротами далеко, туди, де під бетоном гаванських будівель лежить у землі страшний вантаж вибухівки.

Мічений зняв руку з рубильника. Занадто прозаїчно було б ось так відразу натиснути на цей металічний засув. Скільки небезпек довелося перебороти, скільки разів життя його висіло на волосинці заради цієї миті… Диверсант уявив собі повернення на острів, розмову із старим Сунем, себе самого в майорському мундирі, товсті пачки шурхотливих папірців… Можна буде й перепочити… Цього разу нерви не витримували…