Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

— Як це сталося, друзяко? — запитав хтось із юрби біля дверей.

— Цей прекрасний сеньйор Зорро знав, звичайно! Кілька днів тому я зламав шматок руків’я моєї шпаги, фехтуючи в Сан-Жуан Капістрано. Звичайно, чутка про це дійшла до сеньйора Зорро. От він і відвідав мене, скориставшись з цього, щоб мати потім можливість сказати, що переміг.

Капрал, солдати і хазяїн витріщилися на нього, але жоден з них не був досить хоробрий для того, щоб вимовити хоч слово.

— Присутні можуть розповісти вам, сеньйори, — продовжував Гонзалес. — Сеньйор Зорро ввійшов у двері і негайно витяг пістолет — зброю диявола — з-під свого плаща. Він направив його на нас і примусив усіх, крім мене, відступити в цей куток. Я відмовився відступити.

“Тоді ви маєте битися зі мною”, — сказав прекрасний молодець, і я вихопив свою шпагу, сподіваючись покласти край цій чумі. І що ж він відповів мені на це? “Ми будемо битися, — сказав він, — і я здобуду таку перемогу, якою матиму можливість хвалитися потім. У лівій руці я тримаю пістолет. Якщо ваш напад не сподобається мені, я стрілятиму, а потім простромлю вас наскрізь і в такий спосіб покінчу із відомим сержантом”.

Капрал звів дух, а товстий хазяїн вже майже готовий був почати говорити, але утримався, коли сержант Гонзалес багатозначно зиркнув на нього.

— Чи могло бути що-небудь більш диявольське? — гарячкував Гонзалес. — Я змушений був битися і все-таки отримав би осколок свинцю в тіло, якби підсилив напад. Чи траплявся коли-небудь подібний фарс? От який цей молодець. Коли-небудь я зустріну його, коли він не буде мати пістолета, — і тоді…

— Але як же він пішов? — здивувався хтось у юрбі.

— Він почув стук у двері. Погрожуючи диявольським пістолетом, змусив мене кинути шпагу в той далекий куток, кинувся до вікна і вистрибнув. А як могли ми в темряві знайти його або його сліди крізь завісу дощу? Але тепер я зважився. Вранці піду до капітана Рамона і попрошу звільнити мене від всіх інших обов’язків, дозволити взяти кілька товаришів і кинутися навздогін за цим прекрасним сеньйором Зорро. Ха! Ми пополюємо на лисицю!

Збуджена юрба біля дверей несподівано розсунулася. Дон Дієго Вега поквапливо ввійшов до таверни.

— Що я чув? — запитав він. — Говорять, що сеньйор Зорро зробив сюди візит?

— Цілком правильно, кабальєро, — відповів Гонзалес. — Ми розмовляли тут з цим шибеником. Якби ви залишилися, замість того щоб йти додому і розраховуватися із секретарем, то побачили б усю подію.

— А ви хіба не були тут? Чи не можете ви розповісти мені? — попросив дон Дієго. — Але, прошу вас, не забарвлюйте надто в кривавий колір вашу розповідь, я не можу зрозуміти, чому люди повинні бути такими жорстокими. Де ж труп розбійника?

Гонзалес задихався від обурення; товстий хазяїн відвернувся, щоб сховати посмішку. Капрал і солдати підхопили кухлі з вином, щоб бути зайнятими.

— Справа в тому, що тут немає трупа, — сказав нарешті Гонзалес.

— Не прибіднюйтеся, сержанте! — вигукнув дон Дієго. — Хіба я не ваш друг? Адже ви обіцяли розповісти мені все, що з вами станеться в разі зустрічі з цим шибеником. Розумію, ви бережете мене, знаючи, що я не люблю насильства, але все-таки я бажаю довідатися подробиці, тому що ви — мій друг — билися з цим молодцем. Наскільки великою була винагорода?

— Клянуся святими! — злостиво вигукнув Гонзалес.

— Тоді, сержанте. Починайте розповідь. Хазяїне, дайте усім нам вина, щоб ми могли відсвяткувати цю подію. Ваша розповідь, сержанте! Чи залишите ви армію тепер, коли заслужили винагороду, чи купите ви гасієнду і чи одружитеся?

Сержант Гонзалес знову задихнувся і навпомацки потягнувся за кухлем з вином.

— Ви обіцяли, — продовжував дон Дієго, — переповісти мені

про цю подію від початку до кінця. Хіба він не говорив цього, хазяїне? Ви заявили, що розповісте, як ви глузували з нього, поки билися, як змусили його відступити і як простромили його.

— Клянуся святими! — заревів сержант Гонзалес; слова виривалися в нього подібно до гуркоту грому. — Це над людські сили. Ви, доне Дієго, мій друг…

— Скромність не личить вам у даному випадку, — сказав дон Дієго. — Ви обіцяли розповідь, і я хочу чути її. Як виглядає сеньйор Зорро? Чи заглянули ви в його мертве обличчя під маскою? Це, мабуть, хто-небудь, кого ми всі добре знаємо. Чи може хтось із вас розповісти мені подробиці?

— Вина, або я задихнуся! — заревів Гонзалес. — Доне Дієго, ви — мій близький друг, і я схрещу шпагу з будь-ким, хто принизив вас, але не випробовуйте мене занадто сьогодні.