Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

— Тихіше! — крикнув ватажок. — Ваше превосходительство, ми представляємо тут силу, так?

— Так, звичайно, кабальєро, — підтвердив губернатор.

— Наші роди вирішують, хто повинний правити, які закони є справедливими. Чи не так?

— Вони мають великий вплив, — погодився губернатор.

— Ви не захочете встати один проти усіх нас?

— Звичайно, ні! — вигукнув його превосходительство. — Але я прошу вас, пустіть кавалеристів узяти цього молодця. Кабальєро не личить загинути від його шпаги.

— На жаль, ви не розумієте…

— Не розумію? — запитав губернатор здивовано, оглядаючи всю лінію вершників.

— Ми порадилися один з одним, ваше превосходительство. Знаючи нашу силу і владу, ми зважилися на деякі речі. Зроблено вчинки, яких ми не можемо терпіти. Братів з місій грабують посадові особи. З тубільцями поводяться гірше, ніж із собаками. Грабували навіть людей шляхетної крові, тому що вони не були дружньо налаштовані до влади.

— Кабальєро…

— Спокійно, ваше превосходительство, доки я не скінчив! Усе це досягло апогею [20] Апогей — найвищий ступінь розвитку, розквіт. , коли кабальєро, його дружина і дочка були кинуті до в’язниці за вашим наказом. Цього ми стерпіти не можемо, ваше превосходительство. Тому ми зібралися в загін, і от ми тут, щоб втрутитися в справу! Так буде ж вам відомо, що ми самі були із сеньйором Зорро, коли він увірвався до в’язниці і звільнив арештованих, що ми відвезли дона Карлоса і донью Каталіну в безпечні місця, і заприсяглися честю і шпагами, що не допустимо більше їхнього переслідування.

— Я хотів би сказати…

— Мовчання, доки я не скінчив! Ми об’єдналися, і сила наших з’єднаних родин за нами. Накажіть вашим солдатам атакувати нас, якщо ви посмієте! Кожна людина шляхетної крові протягом усього Ель Каміно Реаль приєднається до нас і прийде на допомогу, скине вас з посади і рада буде побачити ваше приниження. Ми чекаємо на відповідь, ваше превосходительство.

— Що… що ви хочете? — задихався губернатор.

— По-перше, належної поваги до дона Карлоса Пулідо і його родини. В’язниця не для них! Якщо ви маєте сміливість обвинувачувати їх у зраді, то будьте упевнені, що ми будемо на суді і розправимося з усяким, хто дасть брехливі свідчення, і з усяким суддею, який не буде поводитися належним чином. Ми непохитні, ваше превосходительство!

— Може, я занадто поспішив у цій справі, але я був введений в оману, — сказав губернатор. — Я згодний виконати ваше бажання. Убік тепер, кабальєро, доки мої люди не візьмуть цього негідника в таверні!

— Ми ще не скінчили, — сказав ватажок. — Нам треба поговорити щодо сеньйора Зорро. Що він по суті зробив, ваше превосходительство? Чи винний він у якій-небудь зраді? Він не пограбував жодної людини за винятком тих, хто першим грабував беззахисних. Він побив батогом кількох несправедливих людей. Він захищав гноблених, і за це ми поважаємо його. Щоб робити це, він ризикував своїм життям. Він метався за ображених, і як усяка людина має на це право.

— Чого ж ви хочете?

— Цілковитого прощення, тут же і цієї хвилини людині, відомій під ім’ям сеньйора Зорро.

— Ніколи! — вигукнув губернатор. — Він образив мене особисто! Вн помре! — Він повернувся і побачив, що поруч нього стоїть дон Александро Вега. — Дон Александро, ви пайвпливовіша людина, протистояти якій не сміє навіть губернатор. Ви справедлива людина! Скажіть цим молодим кабальєро, що вони бажають неможливого. Накажіть їм повернутися додому, і цей прояв зради буде забуто.

— Я підтримую їх! — прогримів дон Александро.

— Ви… ви стоїте за них?

— Так, ваше превосходительство! Я приєднуюся до кожного слова, вимовленого ними у вашій присутності. Переслідування мають припинитися. Виконайте їхні вимоги, наглядайте, щоб надалі ваші посадові особи чинили правильно, повертайтеся до Сан-Франциско де Азис, і клянуся, що тут на півдні не буде зради. Я сам стежитиму за цим. Але якщо ви станете проти них, ваше превосходительство, я сам устану проти вас, доможуся вашого зміщення й розорення, а також падіння брудних ваших паразитів разом з вами!

— Цей жахливий, свавільний південь! — скрикнув губернатор.

— Ваша відповідь? — запитав дон Александро.

— Я не можу нічого зробити, як тільки погодитися, — сказав губернатор. — Але є одна річ…

— Ну?

— Я дарую життя цій людині, якщо вона здасться. Але він повинний стати перед судом за вбивство капітана Рамона.

— Вбивство? — запитав ватажок кабальєро. — Це була дуель між дворянами, ваше превосходительство. Сеньйор Зорро мстився за образу, завдану сеньйориті комендантом.