Здавалося, у нього були тепер деякі шанси втекти від своїх ворогів. Він нехтував стежинами і доріжками і перетнув відкрите місце. З обох боків назустріч йому неслися чвалом кавалеристи, що мчали до перехрестя в надії наздогнати його і знову змусити повернутися.
Гонзалес віддавав накази гучним голосом, посилаючи частину людей у селище, щоб вони приготувалися, якщо розбійник знову поверне назад, перешкодити йому бігти на захід.
Він досяг шосе і поскакав, направляючись на південь. У нього тепер не було вибору. Обігнувши поворот дороги, де кілька хатин тубільців загороджували огляд, раптово зупинив коня, ледве не звалившись із сідла. Нова загроза постала перед ним. Просто на нього вздовж дороги летів кінь з вершником, а за ним на близькій відстані гналися з півдюжини кавалеристів.
Сеньйор Зорро розвернув свого коня. Він не міг повернути направо через кам’яний паркан. Його кінь міг би перестрибнути його, але на іншому боці була м’яка поорана земля, і він знав, що по ній неможливо рухатися швидко і що це полегшило б кавалеристам завдання пустити в нього кулю з пістолета.
Не міг він повернути й ліворуч, тому що там була справжня прірва. Не можна було навіть сподіватися скочити в неї і залишитися неушкодженим. Йому залишалося тільки повернути в напрямку до сержанта Гонзалеса і його солдатів у розрахунку виграти відстань у кілька сот ярдів [19] Ярд — міра довжини, дорівнює 91,44 см.
і там спуститися з гори, перш ніж приспіють Гонзалес і його люди.
Зорро стис свою шпагу, приготувавшись до бою, бо почував, що має бути гаряча робота. Глянувши через плече, він ледве звів дух від подиву.
Сеньйорита Лоліта Пулідо неслася верхи на коні, переслідувана півдюжиною кавалеристів! А він же думав, що вона знаходиться в безпеці в гасієнді брата Філіпа! Її довге чорне волосся було розпущене і хвилями розвівалося на вітрі. Маленькі ніжки, здавалося, приросли до боків коня. Вона нахилилася вперед, низько тримаючи поводи, і навіть цієї миті сеньйор Зорро з задоволенням милувався її мистецтвом вершниці.
— Сеньйоре! — почув він її крик.
І ось вона наздогнала його, і вони поскакали разом, прямуючи назустріч Гонзалесові і його солдатам.

— Вони женуться за мною вже давно! — звела вона дух. — Я втекла від них у брата Філіпа.
— Скачіть мовчки! Не збивайте подих! — крикнув він.
— Мій кінь майже знеміг, сеньйоре!
Зорро подивився збоку і побачив, як кінь страждає від утоми. Але тепер не час було задумуватися над цим. Солдати позаду наганяли їх; ті, що знаходилися попереду, були живою загрозою, що вимагала серйозної уваги.
Уздовж дороги летіли вони пліч-о-пліч просто на Гонзалеса і його солдатів. Сеньйор Зорро бачив підняті пістолети і не сумнівався, що губернатор дав наказ доставити його живим або мертвим, але не допустити нової втечі.
Він вирвався на кілька кроків уперед сеньйорити і наказав їй їхати за його конем. Поводи були опущені на шию коня, шпага напоготові. У нього було дві зброї — шпага і кінь.
І от настало зіткнення. У потрібний момент сеньйор Зорро повернув свого коня, сеньйорита пішла за ним. Він зарубав кавалериста ліворуч, повернувся і зарубав одного праворуч. Його кінь наскочив на третього так сильно, що той вдарився об коня, на якому їхав сержант.
Зорро чув пронизливі крики навколо. Він знав, що люди, які переслідували сеньйориту Лоліту, врізалися в цей загін і що там відбулося деяке сум’яття, через яке вони не могли користуватися шпагами, боячись зарубати один одного.
Потім він прорвався через загороджувальний загін із сеньйоритою пліч-о-пліч. Знову він був на краю площі. Його кінь виявляв ознаки втоми, і він нічого не виграв, тому що і дорога до Сан-Габріель і дорога до Пала були закриті для нього. Він не міг розраховувати втекти м’яким ґрунтом, а на іншому боці площі було ще більше кавалеристів у сідлах, що очікували на можливість вбити його, у якому б напрямку він не поскакав.
— Ми спіймані! — скрикнув він. — Але не все пропало, сеньйорито!
— Мій кінь спотикається! — вигукнула вона.
Сеньйор Зорро бачив це. Він знав, що тварина не зможе проскакати і сотні ярдів.
— У таверну! — крикнув він.
Вони поскакали просто площею. Біля дверей таверни кінь сеньйорити спіткнувся й упав. Сеньйор Зорро вчасно схопив її на руки, щоб врятувати від важкого падіння, і, тримаючи сеньйориту на руках, побіг до таверни.
Читать дальше