Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

— Багато б я віддав, щоб дон Дієго Вега був моїм зятем тепер! — шепнув дон Карлос.

Дочка потисла йому руку.

— Може бути, батько, до нас прийде друг, — прошепотіла вона. — Може бути, злу людину, що заподіяла нам цих страждань, буде покарано.

Сеньйориті здалося, що сеньйор Зорро з’явився перед нею. Вона глибоко вірила в людину, якій віддала своє серце.

По годині після того, як дона Пулідо з дружиною й дочкою замкнули у в’язниці, дон Дієго Вега, одягнений найвишуканішим чином, повільно піднімався до гарнізону, щоб відвідати його превосходительство губернатора.

Він йшов злегка розгойдуючись, оглядаючись навкруги і дивлячись начебто на гори у віддаленні. Одного разу він зупинився, щоб помилуватися квіткою, що росла біля доріжки. У нього була шпага, модна шпага з дорогоцінними каменями на руків’ї, а в правій руці — хустка з тонких мережив. Помахуючи нею, як денді [16] Денді — чепурун . , він раз у раз підносив мережива до кінчика носа.

Церемонно вклонився двом або трьом зустрічним кабальєро, але не заговорював ні з ким, обмінюючись лише необхідними словами вітання. Вони також не шукали розмови з ним. Згадавши про те, що дон Дієго Вега упадає за дочкою дона Карлоса, вони ще не могли вгадати, як він поставиться до ув’язнення сеньйорити разом з батьком і матір’ю. Обговорювати цю справу їм не хотілося, бо вони самі були обурені і боялися, що в них мимоволі можуть зірватися фрази, що могли б бути витлумачені, як зрадницькі.

Дон Дієго підійшов до парадних дверей гарнізонного приміщення, і вартовий сержант викликав солдатів віддати честь Вега, як те личило його становищу. Дон Дієго відповів на це, помахуючи рукою, посміхаючись, і ввійшов до комендатури, де губернатор приймав тих кабальєро, що бажали зайти і висловити йому свою лояльність. Він вітав його превосходительство ретельно обміркованими словами, шанобливо вклонився і потім сів на стілець, на який люб’язно вказав йому губернатор.

— Доне Дієго Вега, — сказав губернатор, — я подвійно радий, що ви зайшли до мене сьогодні, тому що в пережиті нами часи людина, що обіймає високу посаду, мимоволі хоче знати, хто їй друг.

— Я б зайшов раніше, але був у від’їзді, коли ви приїхали, — вимовив дон Дієго. — Чи довго маєте намір залишатися в Реіна де Лос-Анджелес, ваше превосходительство?

— Доти, доки цей розбійник, іменований сеньйором Зорро, не буде убитий або взятий у полон, — відповів губернатор.

— Клянуся святими! Невже я ніколи не перестану чути про цього мерзотника? — вигукнув дон Дієго. — Тільки про нього і чую всі ці дні. Я поїхав провести вечір з одним ченцем, як раптом туди ввірвалася ціла юрба солдатів, що переслідувала цього сеньйора Зорро. Повертаюся до гасієнди мого батька, щоб там знайти тишу і спокій, — приходить юрба кабальєро, що шукають звісток про сеньйора Зорро! Неспокійні нині часи! Людина з нахилами до музики і поезії не має права існувати в нинішнє століття.

— Мені прикро, що ви не могли знайти спокою, — сміючись, відповів губернатор. — Але сподіваюся, що незабаром молодця буде спіймано і таким чином буде покладено край цій неприємності. Капітан Рамон послав по свого кремезного сержанта і його кавалеристів з наказом повернутися. Зі мною ескорт із двадцяти людей, отже в нас тепер цілком достатньо людей, аби захопити це “Прокляття Капістрано”, коли він з’явиться наступного разу.

— Будемо сподіватися, що все закінчиться, як належить, — сказав дон Дієго.

— Людині на високій посаді доводиться багато з чим боротися, — продовжував губернатор. — Послухайте, що я мав зробити сьогодні. Я примушений був ув’язнити знатну людину, його дружину і молоду дочку. Але необхідно ж охороняти державу!

— Я думаю, ви маєте на увазі дона Карлоса Пулідо і його родину?

— Так, кабальєро.

— Тепер, коли я згадав про це, повинен сказати кілька слів, — сказав дон Дієго. — Не упевнений, що і мою честь не зачеплено.

— Як, кабальєро, як це може бути?

— Мій батько наказав мені одружитися й завести родину, як личить. Кілька днів тому я просив у дона Карлоса Пулідо дозволу посвататися до його дочки.

— Ха! Я розумію. Але ви ж не наречений молодої сеньйорити?

— Ще ні, ваше превосходительство.

— Тоді, доне Дієго, вашу честь не зачеплено, наскільки мені здається.

— Але я залицявся до неї.

— Ви маєте дякувати небу, що це не зайшло далі, доне Дієго. Подумайте, як би це виглядало, якби ви були з’єднані тепер з цією родиною. А що до одруження, то їдьмо зі мною на північ до Сан-Франциско де Азис, де сеньйорити набагато вродливіші, ніж тут, на вашому півдні. Подивіться там на дівчин знатного походження, повідомте мені про ваш вибір, і я гарантую вам, що обраниця пристане на вашу пропозицію. Я також можу гарантувати, що вона буде з лояльної родини, з якою не соромно буде породичатися. Ми знайдемо вам таку дружину, яка вам личить, кабальєро.